Сад, де ще жила надія 16

Розплющивши очі, Аврора побачила перед собою стривожене обличчя Клауса.

— Гей, ти як? Ти кричала! Що, в біса, сталося? — схвильовано запитав він.

Аврора глибоко вдихнула, намагаючись опанувати себе.

— Тільки не нервуйся.

— Авроро, після таких слів я починаю нервуватися ще більше! — вигукнув Клаус.

— Я щойно була в підсвідомості Вілла, — коротко відповіла вона.

Реакція Клауса не забарилася.

— Ти що?! Що ти зробила?!

— Я ж просила не нервувати, — сказала Аврора, підводячись із підлоги. — Давай опустимо подробиці того, навіщо я це зробила. Скажу лише найважливіше.

Вона серйозно подивилася йому в очі.

— Я мала рацію. Вілл став таким не з власної волі.

— Тобто? — скептично перепитав Клаус.

— Без іронії, будь ласка, — закотила очі Аврора. — Віллом заволоділа якась темна сила я не знаю, що це саме, але він провів ритуал, який знайшов у стародавньому ельфійському гримуарі - після цього в нього вселилося щось зле.

Клаус мовчав, не зводячи з неї погляду.

— Але він ще бореться, — продовжила Аврора. — Ми повинні врятувати його, поки він остаточно не здався.

— Думаєш, у нас є шанс? — втомлено запитав Клаус.

— Ми принаймні зобов’язані спробувати, — твердо сказала вона. — І ще дещо. Вілл попередив, що Маргарет шукає якийсь гримуар у людському світі. Якщо вона його знайде, станеться щось жахливе.

— У людському світі, кажеш?.. — задумливо промовив Клаус.

— Так. А що?

— Ми плануємо похід до розлому, і я дізнаюся точне місце проходу, — тихо відповів він. — А це означає, що після повернення ми зможемо потайки пройти через нього і знову потрапити до людського світу.

— А якщо потім не зможемо повернутися назад? — занепокоєно запитала Аврора.

— Так, ризик великий але це може бути наш єдиний шанс.

Клаус подивився на неї серйозно.

— Поки мене не буде, почни шукати всю можливу інформацію: про гримуари, про розлом і про способи повернення. А коли я повернуся, вирішимо, що робити далі.

— Добре, — тихо відповіла Аврора.

Наступного дня Клаус вирушив у свій перший похід разом з Аріаном та іншими ельфами. Їх відправили на розвідку до містечка неподалік, де, за припущеннями Містеріуму, перебувало найбільше прибічників Маргарет і Деніела. Їхнім завданням було непомітно зібрати інформацію про те, що саме замислюють вороги.

Аврора ж після проникнення у свідомість Вілла шукала будь-які відомості про гримуар, який заволодів ним. Проте пошуки просувалися важко — серед численних книг і сувоїв вона не знаходила жодної справді корисної інформації.

Минали дні. Аврора дедалі більше впадала у відчай, її мучила думка, що вона не знає, як допомогти Віллові. Від Клауса та його загону не надходило жодних звісток. Атмосфера в місті ставала все важчою. Вілл не виходив зі своїх покоїв, лише віддавав суворі накази, які пригнічували всіх мешканців. Із появою Аврори, Клауса та Вілла світ ельфів перевернувся догори дриґом.

— Чорт! Я перерила все, що тільки можна було, і нічого немає... — подумала Аврора. Закривши останню книгу про реліквії Старого світу, вона безсило опустила голову на стіл і застогнала.

— Я більше не можу... Стільки інформації... І майже все марне.

— Магію вже опанувала, тож вирішила поринути в культуру ельфів? — почувся за спиною веселий чоловічий голос. Аврора підняла голову й побачила Таверса.

— Так, просто стало цікаво. Я бачила у торговців багато дивних речей, але зрозуміла, що вони продають самі дрібнички, — усміхнулася вона.

— Це правда. Найцінніші знахідки зазвичай продавали не в самому місті, а на околицях Містеріуму. Та зараз навряд чи десь можна знайти щось справді важливе. Вілл заборонив продаж усіх артефактів, навіть нешкідливих. Кажуть, він щось шукає. Але це лише чутки.

— Думаєте, це справді тільки чутки? — засмучено запитала Аврора.

— Я дуже на це сподіваюся, — відповів Таверс.

Він дружньо поплескав її по плечу й вийшов із бібліотеки.

Аврора тепло усміхнулася йому вслід. Вона була щаслива бачити, що з ним усе гаразд. «Як добре, що Вілл не стратив його. Я б цього не пережила. Таверс такий добрий і мудрий. За цей час він став для мене майже як батько», — подумала вона.

— А ось це вже цікаво… Вілл попереджав мене про гримуар, а тепер нишком шукає якісь артефакти, — подумала Аврора. — От би пробратися до його покоїв… або туди, де він зберігає всі ці речі.

Замислившись, вона почала прокручувати в голові можливі варіанти.

" А якщо проникнути туди, поки він буде на якійсь нараді?.." — Ні, це безглуздо. Я навіть не знаю, коли саме він залишає свої покої. "А якщо попросити когось зі служниць відволікти його?.." —О, ні. Це ще гірша ідея. Він же читає думки…

Так Аврора провела в роздумах до самого вечора перебравши десятки варіантів, вона так і не знайшла жодного, який здавався б достатньо безпечним. Втомлена й розчарована, дівчина зачинила двері бібліотеки та повільно рушила додому та навіть дорогою її думки не давали їй спокою.