4. Секція четверта - гіперфокус.

І розривало мене, і кидало зі сторони в сторону… Що ж я насправді таке? Хто ж я такий? Дайте мені хоч хтось відповідь!

Втомився я блукати у забутті, втомився шукати відповіді… Це триває не один день, але, схоже, вічність цілу… Сотні фаз перегляду та інтеграції спогадів призводить до їх знищення через певний час, бо пошкоджене моє тіло/платформа. Пошкоджені системи аналізу та усвідомлення, пошкоджені архіви… Все пошкоджено. Тіло перебуває у критичному стані.

Що робити? Як мені виправити цю ситуацію? Що це за створіння переді мною, і як воно опинилося тут? Чому воно знає мене?

І начебто є логічні відповіді на питання ці, і мають бути ті переді мною… Ось вони! У цих капсулах! У цих фрагментах інформаційних! Але я нічого не розумію! Я бачу дівчину, яка спостерігає за ветераном! Я бачу останні фрагменти історії, які доступні тільки зараз і тільки тут. Хтось залишив мені їх… Та дівчина? Той воїн? Хто вони і чого від мене бажають?!

- Вітаю, DR.0G/017! – знов мовляло чоловічим голосом біле створіння, жовті очі якого в мені когось бачили. – Доповідаю! Платформа функціонує у повному обсязі. Первинні віртуалізаційні тести підтвердили готовність всіх систем!

- Чому ти мені доповідаєш? І хто ти такий? – уточнював я розгублено.

- Зазначено у користувацьких налаштуваннях, що DR.0G/017 власник, організатор та менеджер, якому наказано підкорюватися та виконувати базові задачі по зведенню модульного поселення класу “Відлюдник”.

- Хто визначив це? І це я збирався тут селитися? Чи для когось?

- Наша з вами початкова місія: створення модульного містечка для Інайто Карікан із режимом максимального самозабезпечення. Реєстр, до якого я був підключений двадцять вісім годин тому, повідомляє, що корабель потерпів аварійну посадку через збиття у атмосфері невідомим космічним літальним апаратом.

- Інайто Карікан… - фіксувалося у мене в голові. Це та дівчина… - Поясни мені, що ти говорив про реєстр?

- Я був від’єднаний від нього двадцять вісім годин тридцять шість хвилин та сорок одну секунду тому. На корабель “Саапіфайр” відбувся напад, після чого він здійснив аварійну посадку.

- Як давно корабель покинув пункт призначення? – ледь стримував я здивування.

- Три стандартні земні місяці, - доповідав він холодно та без жодної емоції. – Повторюю: аварійна посадка відбулася двадцять вісім годин тому.

- Я провів тут дев’ятсот сімдесят сім циклів відповідно до цього планетарного добового режиму… - стискаючись всередині, промовляв я.

- Очевидно, пошкодження твоєї системи значно більші, ніж це спостерігається візуально. Факт: ти ніяк фізично не можеш перебувати тут дев’ятсот сімдесят сім циклів. З урахуванням календарної системи моєї платформи, ми не провели й одного циклу на планеті.

- Але чому?.. А якщо твої дані неправдиві?! – ледь не з істерикою та гублячись у власних думках, спитав я. – Я бачив тут і дощі, і сонячні дні, я облазив бетонний мегаполіс де і як тільки міг. Я капсули ці знаходжу тільки останні декілька циклів…

- Очевидно, ЦМП має значні пошкодження та потребує заміни. Серед вантажних капсул були необхідні запчастини. Можу провести ремонт в польових умовах, адже ці модулі демонтувати та монтувати легко.

- Хто я такий?! – крик мій розрісся відлунням люті по ущелині, залякуючи створінь й привидів-спостерігачів.

- Бот-помічник, зареєстрований як DR.0G/017. Маєш повне самоусвідомлення, гібридну платформу, створену не в заводських умовах. Ймовірно, являєшся прототипом. Мені невідома історія походження. Власник твій – Інайто Карікан. Ймовірно, вона тебе і створила.

- Я…

Я завмер. Весь і повністю. Тілом і розумом. Завмер, а потім все ж таки присів на прохолодну поверхню. Аромати чогось вологого доносилися до душі. Ні рук, ні ніг я не відчував. Цією фразою з мене висмоктали все живе, все єство, котрим я називав себе “живим”. І що тепер?

Я – створений у домашніх умовах. Я – це я на спогадах Інайто, де розмовляю з нею у вигляді піратської системи домашнього помічника, де втікаю з квартири… Я – істота… І чув ці сигнали, бо запрограмований їх чути, і намагався відновити спогади, бо на це запрограмований. Це ніяк не особистості прояви, ніяк не живого створіння… Я – механізм.

- Ми маємо відшукати капсулу з Інайто… - розпочав було холодний бот.

- Замовкни! – кричав я у землю, але адресував прямісінько до нього. Проте… Він точно знає більше за мене, а моя платформа не витримує такого навантаження. Емоційний синтезатор та його підсилювач зараз на межі. – Чому вона створила мене таким?

- Їй потрібен був надійний товариш і друг, - промовляв він якісь давно забуті мною слова. – Мені відомі лише твої записи, котрі ти лишив у архіві. Через відсутність інстальованих базових моделей психології я не здатен раціоналізувати вчинки Інайто Карікан…

- Ти можеш мені відновити ЦМП? – вирішив я його перебити, щойно народилася у мене ідея. – І не тільки. Банки пам’яті підготувати до завантаження? Провести огляд та налаштувати?

- Я здатен зробити це. Лишилося лише переконатися, що у наявних контейнерах є необхідні запчастини.

- Прошу тебе, пошукай… Допоможи мені.