Несподівана зустріч

Величезний торговий центр гудів від голосів, дитячого сміху й музики з вітрин. Люди поспішали з пакетами, у вітринах мерехтіли нові колекції, а Аліса йшла поруч з мамою, тримаючи Варвару за руку. Донька весело крутилася біля ялинки з іграшками, а Аліса відчувала, що її душа важка, як камінь.

— Мамо, — нарешті наважилась вона, — я не знаю, чи роблю правильно. Денис хороший… турботливий… але в мене серце не мовчить. Я боюся, що це весілля буде помилкою.

Мати поглянула на доньку уважно, її обличчя було спокійним, але очі світилися теплом.
— Алісо,доню, — тихо сказала вона, — ніхто не може жити твоє життя за тебе. Ти сама відчуваєш, що правильно. Якщо сумніваєшся — значить, ще не час. Весілля не повинно бути як вирок. Це має бути свідомий вибір серцем.

Аліса стиснула губи й кивнула. Їй було так важливо почути саме ці слова — що вона має право сумніватися, що може обирати сама, навіть якщо весь світ чекає від неї іншого.

Вони зайшли в затишне кафе на другому поверсі. Варварі одразу сподобалася вітрина з тістечками, і вона пригорнулася до бабусі, показуючи пальчиком на улюблені еклери. Аліса вже збиралася зробити замовлення, коли почула знайомий голос:

— Аліса?..

Вона обернулася — і серце підскочило. Перед нею стояла Дарина, її колишня колега , подруга, з якою вони не бачилися майже два роки. На обличчі Дарини — щирий подив і радість.

— Дарина! — Аліса не втрималася й обійняла подругу. — Яка несподіванка!

— Та це ж неймовірно! — засміялася Дарина. — Я думала, ти в Харкові, а ти… тут? У Києві? Це твоя донечка?

Аліса відчула, як всередині прокидається дивна суміш радості й сорому. Вона не знала, з чого почати — з розповідей про  про доньку....про Дениса чи про свої сумніви.

Аліса розгублено усміхнулася, а в середині відчула, як щось стискає душу.

— Так, це Варя… моя донечка. — Її голос трохи затремтів. — Ми тепер у Києві, так склалося.

Дарина уважно подивилася на подругу, її проникливий погляд змусив Алісу опустити очі.

— Ти ніби щаслива, але… — Дарина зробила паузу. — У твоїх очах я бачу втому. І сум. Як ти,Алісо?

Аліса вдихнула глибше, ковтаючи ком у горлі.

— Все… складно, Дарино. Наче я на роздоріжжі. — Вона стиснула пальці в кулак. — Я ніби живу не своїм життям.

Дарина м’яко торкнулася її руки.
— Знаєш, ти завжди вміла слухати серце. Не зраджуй його, подруго.

Аліса ледь стримала сльози.

Вони ще трішки поговорили,про все ,що сталося за останній час,розійшлися,але домовилися зустрітися незабаром.