Кривава правда

Наступного дня .

Двері грюкнули так, що по кабінету пішла луна. Адам стояв навпроти Дениса, очі налиті кров’ю, щелепи зціплені до болю.
— Ти вкрав у мене все, Денис, — його голос був схожий на рик звіра.

— Вкрав? — Денис глузливо розсміявся, крокуючи назустріч. — Вона сама обрала. Вона твій біль, Адаме. А для мене — шанс.

Адам не витримав. Його кулак різко влетів у щелепу Дениса. Той відлетів назад, але миттю відповів, ударивши Адама в живіт. Від удару в Адама перехопило подих, проте він схопив Дениса за лацкан піджака і з силою штовхнув у стіну. Картина на ній зірвалася й гучно впала додолу.

— Ти навіть не розумієш, у що влізаєш! — Адам гарчав, утримуючи Дениса.

— А ти досі не розумієш, що ти її втратив! — Денис ударив коліном Адама, звільняючись, і з усієї сили врізав йому в обличчя.

Адам похитнувся, але замість падати — рвонув уперед. Вони зчепилися, мов два звірі, поваливши стіл. Документи, ноутбук і кришталева склянка полетіли на підлогу, розсипаючись на друзки.

Денис намагався затиснути Адама в захваті, але той вирвався і вдарив його плечем у груди. Від удару Денис врізався в шафу, дверцята тріснули.

— Вона моя! — кричав Адам, замахуючись ще раз.

— Вона давно не твоя! — Денис перехопив його руку й різко розвернув, але Адам ударив його ліктем у скроню.

Вони впали обидва, котилися по підлозі, обмінюючись ударами, захлинаючись від люті. У повітрі стояв звук глухих ударів, важке дихання і хрипи. Кров бризнула на підлогу, червоні плями залишились на світлій сорочці Дениса.

У цей момент до кабінету вривалася охорона. Двоє кремезних чоловіків відтягували їх один від одного, але і Адам, і Денис ще намагалися вирватися, аби знову зійтись.

— Відпустіть мене! — Адам боровся, вириваючись, обличчя розбите, але очі палали. — Я йому ще не віддав усе!

— Досить! — гаркнув Денис, відштовхуючи охоронця, хоч і ледве стояв на ногах. — Він прийшов сюди, щоб кинути мені виклик. Але пам’ятай, Адаме, я не відступлю!

Охоронці врешті відтягли їх у різні боки. Кабінет був схожий на поле бою — розбитий посуд, перевернутий стіл, кров на килимі.

Адам витер кулак, з якого текла кров, і пробив його поглядом Дениса.
— Це тільки початок.

І вийшов, грюкнувши дверима так, що скло у вікнах задзвеніло.