Там, де минуле зустрічає теперішнє

Аліса вже втретє сьогодні ловила себе на тому, що пальці трохи тремтіли, коли вона тримала келих. Усміхалась, кивала, робила вигляд, що все добре, але всередині — справжній шторм.

Її серце раптом підскочило в горло. Вона відчула, що повітря стало густішим, а музика — надто гучною.

Вона обернулась… і побачила його.

Адам.

У строгому костюмі, впевнений, усміхнений. Його рука ніжно тримала талію високої брюнетки з бездоганним макіяжем і штучною красою, яка одразу кидалася в очі. Уся «ідеальність» цієї жінки виглядала так холодно, що навіть відстань не рятувала.

Аліса відчула, як земля на мить пішла з-під ніг.

— Ні… — прошепотіла вона сама собі, відвертаючи погляд.

Денис миттєво відчув зміну в її настрої. Його пальці стиснули її руку сильніше.
— Що сталося? — тихо, але наполегливо запитав він.

Аліса лише хитнула головою, та очі самі знову ковзнули в бік Адама.

І тоді він теж її побачив.

Їхні погляди зустрілися на мить. У Адама на обличчі промайнула тінь здивування, а потім легка, майже насмішлива усмішка. Він щось шепнув своїй супутниці, і та кокетливо засміялася.

Аліса завмерла. У грудях палало від образи й болю.

Денис нахилився до неї, його голос був спокійний, але сталевий:
— Здається, я розумію...

Вона не відповіла, лише міцніше стиснула келих.

Адам тим часом наближався, ведучи «свою ляльку» прямо до них.

Адам 
Я заходив у величезний зал, тримаючи під руку Каріну. Вона сяяла — занадто яскраво, занадто демонстративно. Чесно кажучи, я й сам розумів, що вона більше декорація, ніж справжня жінка. Але мені було байдуже. На таких заходах важливо показати себе. Показати силу.

І раптом… я її побачив.

Аліса.

Моє серце підскочило, неначе мене вдарили струмом. Я не був готовий. Я навіть не уявляв, що зустріну її тут, у цьому натовпі. Вона стояла поруч із...Карпов???Чому він?

 Її сукня — бездоганна, макіяж — витончений, але найстрашніше для мене було інше: вона виглядала… ще кращою, ніж у моїх спогадах.

Наші погляди зустрілися.

Я відчув, як щось здавило груди. Але швидко втримав себе в руках. Ледь помітна усмішка з’явилася на моїх губах — холодна, іронічна. Я нахилився до Каріни й щось кинув їй на вухо. Вона засміялася тим штучним сміхом, який завжди дратував мене, але зараз це було доречно.

Я не відводив очей від Аліси.

Вона намагалася зробити вигляд, що не помічає мене, та я бачив, як її пальці стискають келих. Бачив, як трішки блідне її обличчя. І Карпов поруч… Він нахилився до неї, щось шепоче, а вона мовчить.

Я відчув злість.
Ні, не так. Ревнощі.

Я повів Каріну прямо в їхній бік. Не зупинився, не вагаючись. Кожен мій крок був навмисним — я мав підійти. Я мусив це зробити.

Аліса дивилася на мене, наче боялася, і водночас… наче чекала.
 

Адам ішов повільно, впевнено, тримаючи під руку Каріну. Її показна усмішка різала очі, але йому було байдуже — він ішов саме до них.

Вони зупинилися біля пари, що притягувала погляди. Денис у дорогому костюмі, спокійний і стриманий. Поруч — Аліса. Така красива, що навіть йому, Адаму, важко було зробити вигляд, ніби він не вражений.

— Гарний вечір, чи не так? — сухо почав Адам, його голос лунав спокійно, проте в очах ховався холодний вогонь.

— Авжеж, — відповів Денис з легкою усмішкою, а тоді додав: — До речі,  я хочу представити вам мою наречену, Алісу....

Адам завмер. Це слово, вимовлене Денисом так спокійно, наче саме собою зрозуміле, вдарило його, як куля. Наречену. Його серце обірвалося на мить, а потім наповнилося гнівом.

Аліса стиснула клатч так сильно, що її пальці побіліли. Вона не підняла очей. Лише відчула, як земля пішла з-під ніг.

— Наречену… — повторив Адам тихо, з гіркою посмішкою, що більше скидалася на глузування. Його погляд упився в Алісу. — Хто б міг подумати.

Марина захихотіла штучно, нахилившись ближче до Адама, але він її навіть не чув. Його увага була прикута тільки до тієї, що стояла поруч із Денисом.

— Так, — холодно підтвердив Денис. — Аліса й я скоро одружимось.

Тиша між ними натягнулася, як струна. Повітря стало важким. Аліса відчувала, що їй бракує повітря, що ще мить — і вона втратить свідомість.

Її очі зустрілися з очима Адама. І в цю мить вона зрозуміла: ніхто з них не вміє ховати почуття.

Адам стояв поруч, його присутність здавалася нестерпною. Коли Денис відійшов до іншого чоловіка, а Каріна — за келихами шампанського, між нами лишилася порожнеча, яку заповнив тільки його голос.

— Ну і сюрприз, — з сарказмом промовив він, дивлячись на мене так, ніби на чужу. — Аліса..... з моїм найкращим другом.

Його слова різали, як лезо. Я не знала, що відповісти. Серце калатало так, що я боялася, ніби він його почує.

— Адам… я… — голос зрадницьки тремтів.

Він ледь посміхнувся, але в його очах не було тепла. Лише холод і гірка насмішка.

— Я, чесно кажучи, навіть не уявляв, що ти здатна на таку… швидку заміну.

Я відчула, як всередині все обривається. Горло стисло, очі запекло.
Я зібрала всі сили, аби не видати слабкість.

— Мені… треба вийти на свіже повітря, — прошепотіла я і відвернулася, перш ніж він встиг кинути ще щось.

Кроки відлунювали у моїй голові, а серце билося так, ніби я тікала від бурі.

Я вийшла на терасу, ковтнула нічного прохолодного повітря. Воно трохи освіжало, але серце не хотіло заспокоюватися. У голові лунали його слова, кожне — як удар.

Я сперлася на балюстраду, вдивляючись у темне місто, ніби шукала там відповіді.

— Тікаєш, Алісо? — знайомий голос пролунав позаду, і по тілу пробіг мороз.

Я заплющила очі, але від цього не стало легше. Він підійшов ближче, і я відчула його присутність так виразно, ніби він торкався мене, хоча між нами було ще кілька кроків.

— Я думав, що ти сильніша, — промовив він тихо, але з тією ж гіркою насмішкою. — Чи Денис тепер твоя броня від усього світу?