Вечір відвертості

Аліса обрала спокійну сукню ніжного кольору, без зайвої помпезності. Вона хвилювалась, і серце калатало, коли вона переступила поріг ресторану. Денис уже чекав на неї — підтягнутий, у темному костюмі, з тією ж впевненою усмішкою, яку вона пам’ятала.

Він підвівся, допоміг їй сісти, замовив вино. Атмосфера була затишною, приглушене світло робило зустріч майже інтимною.

— Алісо… — Денис подивився на неї теплим поглядом. — Скажи, як моя похресниця? Як Варвара?

Аліса зніяковіло усміхнулась.
— Вона росте дуже швидко. Вже ходить у садочок, обожнює малювати й слухати казки.

Денис зітхнув, трохи відвівши погляд.
— Вона для мене особлива. Шкода, що так рідко бачу її… Ти ж знаєш, як я люблю цю малу.

— Знаю, — тихо відповіла Аліса. — Вона теж дуже любить тебе.

Він зробив ковток вина, а потім нахилився ближче:
— А як ти сама? Робота, життя… Ти виглядаєш втомленою.

Аліса опустила очі на келих.
— Робота непроста. Багато текстів, терміни стислі. Але я рада, що маю можливість працювати. Це допомагає відволікатись.

— Відволікатись… — повторив Денис, вдивляючись у неї. — Ти й досі уникаєш прямих відповідей.

— Від чого мені відволікатись? — вона спробувала всміхнутись.

Він уважно подивився їй у очі, але не став тиснути.
— Гаразд. Просто знай: я бачу, що тобі важко. І якщо захочеш — завжди можеш поговорити зі мною.

Аліса вдячно кивнула, відчуваючи, як всередині підіймається тепло й небезпечне відчуття довіри, яке вона намагалася довго придушити.

Розмова потроху стихла. Вони замовили десерт, і Аліса вже думала, що час повертатися додому. Денис виглядав зосередженим, майже напруженим, ніби всередині вів боротьбу із самим собою.

Він взяв у руки келих, зробив ковток, поставив його на стіл і раптом тихо сказав:

— Алісо… я довго думав, чи варто це говорити.

Вона підняла на нього здивовані очі.
— Що саме?

Денис обережно, але впевнено поклав свою руку на її.
— Ми знаємо одне одного багато років. Я бачив тебе в різних ситуаціях — сильною, ніжною, виснаженою, але завжди справжньою. Ти —одна з найважливіших людей в моєму житті.

Аліса завмерла, не розуміючи, куди він веде.

Денис глибоко вдихнув, потім прямо, без жодних хитрощів, вимовив:
— Вийди за мене заміж.

Аліса різко відсмикнула руку, вражено дивлячись на нього.
— Денис… що ти кажеш? Це… це жарт?

— Ні, — його голос був серйозним і трохи тремтів. — Я не жартую. Я давно знаю, що хочу бачити тебе поруч, хочу бути з тобою і з Варварою. Я готовий взяти на себе відповідальність за вас обох.

— Це занадто раптово… — прошепотіла вона, відчуваючи, як серце шалено б’ється.

— Можливо, — кивнув він. — Але мої почуття не раптові. Вони зі мною давно. І я більше не хочу мовчати.

Її очі наповнились сльозами — від шоку, від хвилювання, від того, що світ ніби перевернувся за одну мить.
 

Аліса мовчала, все ще не в змозі повірити, що почула. Її пальці тремтіли, а серце гупало так голосно, що, здавалося, його чує весь ресторан.

— Алісо, — тихо сказав Денис, помітивши її стан. — Я не вимагаю відповіді зараз. Подумай. Я просто хочу, щоб ти знала, як для мене це важливо.

Вона ковтнула клубок у горлі й ледве вимовила:
— Це… дуже несподівано. Я не знаю, що сказати.

— Не треба нічого казати, — м’яко перебив він. — Ти маєш час.

Аліса підвела на нього очі, повні сум’яття.
— Але ти розумієш… для мене це несподівано...

Денис злегка усміхнувся, але його погляд лишався серйозним:
— Я розумію. І саме тому не кваплю тебе. Єдине, що хочу сказати ще… Я хочу, щоб ви з Варварою переїхали до Києва.

Аліса різко відсахнулася, ніби від удару.
— До Києва?..

— Так, — кивнув він упевнено. — Там більше можливостей для тебе, для твоєї роботи. Варвара матиме найкращу освіту, найкраще життя. А головне — ви будете поруч зі мною.

Аліса відчула, як земля пливе з-під ніг. Це було занадто: пропозиція, Київ, майбутнє, яке він малював так легко, ніби все вирішено.

— Денис… я… я не можу зараз про це думати, — прошепотіла вона.

— І не потрібно, — м’яко відповів він, підводячись і подаючи їй руку. — Просто знай: я хочу дати вам нове життя.

Дорогою додому в машині панувала тиша. Аліса сиділа, дивлячись у вікно, не в змозі зібрати докупи власні думки. Її серце розривалося від емоцій: страх, розгубленість, але й щось тепле, невловиме, що змушувало серце тремтіти.

Денис зупинив авто біля її дому.
— Дякую, що була зі мною сьогодні, — тихо сказав він. — Подумай. І хай там що, я завжди поруч.

Аліса ледь кивнула, відкрила дверцята й вийшла. Їй здавалося, що цей вечір назавжди змінив її життя.