Нове життя — без минулого

Харків зустрів Алісу похмурим небом і прохолодним вітром. Вона стояла з мамою біля залізничного вокзалу, стискаючи валізу і вдивляючись у місто, яке мало стати їхнім новим домом. Їй було важко дихати — не від холоду, а від того каменя, що лежав на серці.

— Доню… ти впевнена, що ми маємо бути тут? — тихо спитала мама, дивлячись на доньку з тривогою.

— Так, мамо, — м’яко відповіла Аліса. — Тут… буде спокійніше. Почнемо все з чистого аркуша.

Вони приїхали в невелику квартиру на окраїні. Старенький ліфт рипів, піднімаючи їх на четвертий поверх. Ключі віддала власниця — тиха жінка, яка навіть не запитала, звідки вони. Лише сказала: «Будьте як вдома».

Квартира була проста — дві кімнати, маленька кухня, ще не обжита, але чиста. Мама пішла оглядати спальню, а Аліса лишилася стояти посеред вітальні, притискаючи до живота долоню.

Вона торкнулася живота й заплющила очі.

> "Я не знаю, ким ти станеш. Але я вже тебе люблю."

Мобільний телефон мовчав. Вона вимкнула його ще на вокзалі. Вона не хотіла більше чути його голос. Не зараз. Її серце було надто розбите. Вона не могла дозволити собі слабкість.

---

Тим часом у Києві…

Павло, знайомий Адама, вже зібрав команду. Він сидів у своєму офісі й вивчав дані.

— Вона купила два квитки на Харків. І вони з мамою справді сіли і поїхали. Є камери, підтвердження.

— Де вони зараз?

— Зняли квартиру через оголошення. Я вже маю адресу. 

Адам вдивлявся у вікно, зціпивши щелепу.

— Я зіпсував усе. Але я не дозволю їй піти. Не зараз.

---

Аліса стояла біля вікна. У руках – чашка гарячого чаю, на обличчі – втома, змішана з рішучістю. За вікном метушилося чуже місто, нове і ще холодне до неї. Вона щойно розпакувала останню валізу, мама дрімала на старенькому дивані. Усе здавалося тимчасовим – меблі, квартира, життя. Але цього разу – це був її вибір.

Вона більше не тікала. Вона починала спочатку.

На карточці лежали гроші,ті самі, які їй залишив незнайомець у готельному номері після тієї ночі. Аліса ніколи не торкалася їх раніше. Але зараз – це її єдиний ресурс, аби вижити, поки знайде роботу й облаштує нове життя. Вона знала, звідки ці гроші. І щоразу, коли думала про них — серце стискалось. Та вона вже не була тією дівчиною. Вона пройшла пекло, і з нього вийшла сильною.

> "Можливо, я більше ніколи не зможу бути щасливою так, як раніше,
Але я ще навчусь дихати без болю."