Шокуюча новина

Наступного ранку Аліса прокинулась із дивним відчуттям у шлунку. Її нудило. Спочатку вона подумала, що, можливо, це просто втома, стрес чи щось не те з'їла напередодні. Вона встала, намагаючись зібратись, але голова крутилась, а підлога наче хиталась під ногами.

— Алісо? — почула вона стривожений голос мами з кухні. — Як ти?

Аліса хотіла відповісти, але її вирвало прямо в раковину. Вона спробувала зробити крок, та перед очима все потемніло. Вона лише встигла прошепотіти:
— Мамо... мені зле...

І впала на підлогу.

Її мама вбігла в кімнату, побачила, як донька лежить без свідомості, і серце в неї ледь не зупинилося.

— Алісо! — крикнула вона, ставши навколішки біля неї. — Доню, що з тобою?!

Тремтячими руками вона схопила телефон і набрала швидку допомогу. Хвилини здавались вічністю.Наталя сиділа біля доньки, гладячи її по волоссю, і молилась, аби це не було нічого серйозного.

Швидка приїхала за лічені хвилини. Медики швидко оглянули Алісу, підключили крапельницю, зробили укол, і, не гаючи часу, забрали її в лікарню.

— Ми зробимо все можливе, — сказав один із фельдшерів.

Мама, мало не плачучи, сіла в машину. Її серце розривалося: щось коїлося з її дитиною — і вона не знала що.

По дорозі до лікарні в машині стояла тиша. Тільки звук моніторів і важке дихання Аліси.
 

У лікарняній палаті було тихо. Сіре світло ламп створювало відчуття нереальності, ніби Аліса потрапила у сон. Вона лежала на ліжку, підключена до крапельниці, з блідими пальцями, які мимоволі стискали ковдру. Її мама сиділа поруч, тримаючи її за руку і пильно вдивлялася в обличчя доньки, шукаючи в ньому відповіді на свої тривоги.

Через деякий час до палати зайшов лікар — молодий, але впевнений у собі чоловік у білому халаті. Він тримав у руках папку з медичними записами. Його обличчя було зосередженим.

— Пані Алісо, — промовив він м’яко. — Ми поставили вам крапельницю, стан стабільний. Але... є ще один нюанс.

Аліса з тривогою підвела очі. Її голос ледь чутно здригнувся:

— Що зі мною?

— Ми взяли аналізи. За попередніми результатами... ви можете бути вагітною. Але, звісно, остаточно підтвердимо це після повної біохімії. Результати будуть сьогодні ввечері або завтра зранку.

— Вагітною?.. — Аліса прошепотіла це слово, ніби пробувала його на смак. Воно вдарило по ній, як грім серед ясного неба. — Це якась помилка... я… це не може бути…

Вона вперлася поглядом у стелю. У голові все змішалося: поцілунки з Адамом, ніч у Стамбулі, та, перша ніч у темному номері з незнайомцем … Її думки крутилися, як ураган, а дихання ставало все частішим.

— Пані, не хвилюйтесь, — додав лікар. — Зараз головне — спокій. Ваш організм ослаблений, ми зробимо все необхідне.

Коли лікар вийшов, Аліса відчула, як мама міцніше стиснула її руку:

— Доню… якщо це правда… ми впораємося. Я з тобою.

Але Аліса мовчала. Вона не знала, що страшніше — сам факт можливої вагітності чи те, ким був батько її дитини…
 

Ранок настав неспокійно. За вікном лікарні лив дощ, ніби небо співчувало тому, що відбувалося в душі Аліси. Медсестра тихо зайшла до палати, усміхнулася співчутливо й передала їй конверт із результатами аналізів. Аліса відкрила його тремтячими пальцями, ковтаючи повітря, немов уперше в житті.

"Вагітність — підтверджено. Термін — приблизно 4–5 тижнів."

Її очі застигли на цих словах. Світ навколо наче перестав існувати. Кров відступила від обличчя. Серце билося десь у горлі, душило.

> "Це правда... Я вагітна. Але від кого ця дитина?.."

Її душу пронизав біль. Перед очима знову промайнуло обличчя Адама… їхня ніч у Стамбулі — пристрасна, справжня, але до того… була ще одна ніч. Та, про яку вона намагалась забути, витіснити. Чоловік у тіні, його голос, дотик....

> "Ні… ні… будь ласка, тільки не це…"

Аліса міцно стиснула аркуш і заплющила очі, намагаючись зібратися. Але всередині її роздирав крик. Вона не знала, від кого ця дитина. І це вбивало її повільно, методично.Вона була на межі — сама, спантеличена, розбита.

> "Я повинна дізнатися правду… Я повинна захистити цю дитину — навіть якщо сама не знаю, від кого вона..."