Новина,що розбиває серце

В офісі панувала звична буденна суєта, але щось у повітрі змінилось.
Спершу — тиша. Потім — шурхіт каблуків, які немов били ритм паніки.
А за кілька секунд — відчиняються двері центрального входу.

На порозі з’явилась жінка, яку важко було не помітити.
Ванесса.
Блондинка з ідеальною укладкою, зухвалим виглядом, в облягаючому дизайнерському костюмі. Її обличчя — мов вітрина косметології: надуті губи, натягнута шкіра, очі з важким мейкапом. Позаду неї йшов хлопчик років п’яти — темноволосий, дуже схожий на... когось знайомого.

— Доброго дня, — її голос різав повітря мов ножем. — Я шукаю Адама Мельника.

Секретарка аж проковтнула повітря.

— А... Адама Сергійовича зараз немає у офісі… Він… на нараді.

— Я не можу чекати , — холодно кинула Ванесса. — Я — його дружина.
(після короткої паузи)
— І це… — вона злегка підштовхнула хлопчика вперед, — його син.

Офіс завмер. Працівники, які щойно проходили коридором, зупинилися.
Шепіт почав розповзатися, як вогонь у сухій траві.

— Що? У нього є дружина?
— І дитина?..
— Та він же…

Секретарка розгублено натиснула кнопку на пульті, зв’язуючись із кабінетом Карпова.

—  Денис Олексійович, тут… до Адама Сергійовича … прийшла... е… Ванесса. Каже, що вона  його дружина...

У цей момент Аліса, яка чула лише уривки розмов, вийшла з-за перегородки, подивилась — і її серце впало.
Погляд зупинився на жінці… і на дитині.

Ні... цього не може бути...
У нього є… сім’я?..

Світ похитнувся. Усе, що вона намагалася витіснити з думок повернулося з ще гіршою силою.

Через кілька хвилин.

Двері офісу знову відчинилися — тепер Адам Мельник заходив із суворим, як завжди, виглядом. Його постава — впевнена, хода — рішуча. Він щось швидко сказав Карпову, не дивлячись на обличчя колег, які з подивом зупинили роботу, проводжаючи його поглядом.

Та раптом він завмер.
Його очі зіткнулися з фігурою, яку він не сподівався тут побачити.
Ванесса.

— Ти що тут робиш?.. — голос Адама прорізав тишу.

— Ну привіт, коханий, — з холодною посмішкою сказала жінка. — Я вирішила нагадати тобі, що в тебе є син. І я більше не маю наміру ховатися.

Поруч із нею стояв хлопчик, який з тривогою подивився на Адама.

— Привіт, тату…

Ці слова вдарили по ньому сильніше, ніж будь-який аргумент.
Його щелепа напружилась, а кулаки стиснулись. Очі Адама загорілись гнівом і соромом.

— Ми домовлялись з тобою про щось ,Ванесса… — тихо сказав він, підійшовши ближче.

— Так  ми домовлялись, що ти не будеш відправляти гроші й зникати на місяці, наче нас не існує! — зірвалась Ванесса. — Подивись на нього, він має знати батька. Не тільки картки з грошима.

Адам перевів погляд на хлопчика, його очі трохи пом’якшали.
Та вже за секунду вони знову стали холодними.

— І саме для цього ти прийшла сюди, влаштувати шоу? У компанію, де працюють мої люди?

— Я прийшла сказати, що якщо ти не почнеш поводитись як батько, — її голос став льодовим, — я зроблю це публічно. Повір, журналісти дуже люблять гарячі скандали.

Навколо — шок. Працівники мовчали, затаївши подих.

Серед них — Аліса.
Вона стояла за перегородкою, але все чула. Її очі наповнились тінню розчарування.
Її серце стискалося: він… має дитину… і .... жінку…

Адам кинув останній погляд на Ванессу, потім — на сина, який мовчав, ніби все розумів.

— Іди в мій кабінет, — холодно сказав він, — ми поговоримо там.

-Галино,-звернувся він до секретарки ,-подивися за малим.Галина кивнула і повела сина Адама до кімнати відпочинку.
А Адам потім, не глянувши на Алісу, рушив уперед.

В кабінеті Адама

Адам стояв навпроти Ванесси, його обличчя було напружене, голос холодний і твердий:

— Ти мала бути в Америці, з нашим сином! Що ти робиш тут, в моїй компанії? Чому раптом з’являєшся без жодного попередження?

Ванесса, не втрачаючи самовпевненості, з іронією посміхнулася:

— Мені набридло сидіти там, поки ти будував своє царство без мене. Я прийшла не просто так — мені потрібні відповіді, і, повір, я не збираюся здаватися.

Адам стиснув кулаки, голос підвищився:

— Ти втручаєшся в моє життя і бізнес, не думаючи про наслідки. Ти просто хочеш зруйнувати все, що я будував роками!

Ванесса кинула йому різкий погляд:

— Я тут, бо це стосується мого сина і мене. І якщо ти думав, що я так просто залишуся далеко — ти помилився.

Між ними повисло напруження, в кімнаті було відчутно, що ця розмова лише початок великого конфлікту.

Адам, відводячи погляд, спробував зберегти холоднокровність, але в голосі відчувався біль:

— Ми домовлялися, Ванессо. Ти будеш жити в Америці з Левом, а я — тут. Я забезпечую вас фінансово. Це була наша угода — жити окремо, не втручатися одне в одного. Чому ти тепер тут? Що змусило тебе порушити цю межу?

Ванесса, не відводячи очей, холодно відповіла:

— Домовленості — це одне, а життя — зовсім інше. Мені потрібно було бути ближче до тебе, до того, що ти робиш. І до сина, який росте тут, а не там, де ти хочеш.

Адам здригнувся від несподіванки:

— Лев росте там, де ти — це ти вибрала. Ми домовилися, що будемо поважати це. Ти порушуєш наші домовленості і вводиш все в хаос.

Ванесса усміхнулася з викликом:

— Хаос? Можливо. Але це той хаос, який я готова прийняти заради себе і сина. Не думай, що я легко відступлю.

Адам стискав кулаки, намагаючись стримати злість і розчарування:

— Ванессо, ти повинна повернутися до Америки з Левом. Це наше спільне рішення. Тут для вас немає майбутнього.

Ванесса, впевнено і зухвало, зустріла його погляд:

— Я не збираюся їхати. Я хочу залишитися тут, з нашим сином. Мене більше не влаштовує жити в тіні твоїх правил.

Адам роздратовано зітхнув, розуміючи, що протистояння безглузде:

— Добре. Якщо так, — холодно промовив він, — я забезпечу вам окрему квартиру. Є кілька пустуючих. Там ви і житимете.