Шалена пристрасть

Стамбул зранку був особливо красивим — злегка туманним, але теплим і сонячним. Місто ще не зовсім прокинулось, але шум легкого руху й аромат кави з місцевих кав’ярень вже створювали знайому атмосферу життя.

Адам і Денис сиділи на терасі невеликого ділового центру, де мали останню зустріч перед поверненням додому. Вони обговорювали фінальні пункти угоди, коригували деякі моменти по проекту, домовлялися про додаткові умови з партнерами. Усе йшло за планом, хоча в голові Мельника час від часу з’являвся образ дівчини, яка ще вчора спала поруч із ним. Його думки плутались — робота і Аліса накладались одне на одне.

Денис час від часу зиркав на друга й нарешті, коли переговори завершилися, обережно промовив: — Ти якийсь… інший. Спокійніший. Навіть м’якший, я б сказав.

Адам ледь усміхнувся: — Може, повітря в Стамбулі так на мене діє?

Карпов хмикнув, але не став розпитувати далі. Хоч і здогадувався, що зміни мають ім’я. І це ім’я — Аліса.

---

Коли вони всі повернулись у готель, дівчата вже чекали в холі з валізами. Дарина, побачивши Алісу, підняла брови і схрестила руки на грудях.

— Алісо, ти або закохана, або щойно виграла джекпот, — прошепотіла вона з усмішкою. — Ти буквально світло випромінюєш.

Аліса тихо розсміялась і відповіла: — Потім розкажу. Справді. Обіцяю. Просто... зараз ще не час.

Дарина хитро примружилась, але не стала тиснути. Вона знала — якщо в Аліси з'явилось щось справжнє, то вона сама розповість.

---

У літаку панувала тиша. Адам сидів біля вікна, поруч — Карпов, навпроти — дівчата. Аліса краєм ока поглядала на Мельника, але він вдавав, що читає документи на планшеті.

Дарина нахилилась до неї й шепнула: — Ви обидва щось приховуєте,- і посміхнулася....

Аліса тільки зітхнула.

У голові Адама кружляли думки: він розумів, що серце його вже зробило вибір. Але внутрішній конфлікт із другом і страх втратити її довіру тримали його в напрузі.

Він вирішив мовчати. Ще трохи.

Минуло кілька днів після повернення зі Стамбула. Робочий ритм компанії набрав обертів: звіти, переговори, зустрічі з партнерами, дедлайни…

Аліса, як завжди, з головою поринула в роботу. Її стіл був завалений документами, ноутбук ледь встигав обробляти файли, а телефон не замовкав. Вона знову стала тією самою уважною, пунктуальною, спокійною Алісою, яку всі поважали.

На вигляд — звична рутина.
Але всередині — буря.
Вона не могла забути Стамбул. Ту ніч. Той погляд. Ті губи. І як би вона не змушувала себе бути зосередженою — варто було лише почути кроки Адама в коридорі, як її серце починало битися швидше.

---

У своєму кабінеті Адам Мельник сидів, втупившись у монітор, але вже п’яту хвилину не міг згадати, що саме читав. Його думки невпинно повертались до Аліси.

Її усмішка, коли вона їла солодощі в Стамбулі. Її волосся, яке вона недбало підправляла, коли хвилювалася. Її погляд, що змінився після тієї ночі.

Він стискав ручку в пальцях і дивився на двері. Вона могла з’явитися щомиті — щоб передати звіт, поставити питання або просто пройти повз.

І тоді він ловив її погляд.
Короткий. Уникальний.
І знову — ніби нічого не було.

"Я зійду з розуму, якщо не поговорю з нею..." — подумав він, встаючи з крісла. Але одразу сів назад.
"Не можна. Вона все ще... може не пробачити. А якщо вона... нічого не хоче?"

Його гризло одне питання:
вона щось відчуває до нього — чи це було просто Стамбул? просто мить?

А найбільше його вбивало — те, що він приховував.

> "Якби вона дізналася правду…"

Він провів долонею по обличчю, пригадуючи ту ніч. Напівтемрява. Її страх. Її тремтіння. Її мовчання.
Тоді вона була просто обличчям у масці.
А зараз — вона стала всім.

— Як мені це виправити? — тихо прошепотів він, вловлюючи в грудях тупий біль.

> "Розповісти їй?.. Але ж як? Як їй дивитися в очі після цього? Вона ніколи не пробачить… Вона зненавидить мене."

Його погляд ковзнув на двері. За ними, за кілька метрів, — вона.
Сидить. Працює. Думає, що знає його.
Але не знає найгіршого.

> "Я купив її. Як якусь річ. Я знищив її віру в себе, у світ… а тепер хочу любові?"

Він піднявся з крісла і пройшовся кабінетом.
Інколи всередині все стискалося так сильно, що хотілося просто сказати:

> "Це був я. Я був тим чоловіком. Я був тим, хто заплатив."

Але…
Кожного разу він зупиняв себе.

Бо знав:
не час.
не зараз.
Але одного дня — обов’язково.
Бо не можна будувати почуття на брехні.
Навіть якщо ця правда — розіб’є їй серце.

— Пробач мені, Алісо… — шепоче він у порожнечу.
---

Тим часом у коридорі компанії Аліса, тримаючи купу паперів, тихо зітхнула. Їй не давала спокою думка:

> "А раптом це для нього нічого не значило? Просто ніч ."

Вона зробила кілька кроків до кабінету Карпова, щоб віднести документи, але в цей момент двері Адамового кабінету відкрились. Він вийшов.

— Алісо, — сказав він спокійним голосом, — зайди до мого кабінету, хочу з тобою поговорити.

Аліса здивувалася, але стримано кивнула і пішла за ним.

У цей момент неподалік стояла Марина. Вона нечутно підслухала розмову і відчула, як всередині розгоряється злість. Їй не подобалося, що Адам приділяє увагу саме цій дівчині, особливо коли вона сама намагалася добитися його розташування.

«Ось так, — подумала Марина, — він обирає її, а я — ні. Цікаво, що там він їй таке скаже?»

Вона стиснула кулаки і мовчки пішла геть, приховуючи свої емоції. Але її злість була як паливо — вона вже планувала, як діяти далі.

Аліса зачинила за собою двері кабінету, відчуваючи, як серце стукає у грудях з тривожним ритмом. Адам мовчки підійшов ближче, його очі горіли напругою. Він не сказав ні слова — просто подивився на неї так, ніби більше не мав сили стримувати себе.

Адам нахилився до неї, його подих торкнувся її щоки, змусивши шкіру вкритись мурашками. Його пальці ковзнули по її талії, затримались на стегнах. Він підняв її, посадив на край столу, не відводячи очей. Цей погляд був гарячий, повен внутрішньої боротьби, бажання й страху втратити її.