Їх ніч

Адам повільно нахилився до Аліси, його погляд був м’яким і ніжним, сповненим захоплення і турботи. Він торкнувся її обличчя долонями, злегка погладжуючи шкіру, немов хотів передати їй усю глибину своїх почуттів.

Перший поцілунок був легким, ледь відчутним, як подих вітру, але з кожною миттю Адам ставав все сміливішим, занурюючись у цю близькість, обережно і з повагою до її емоцій. Його губи лагідно ковзали по її, розкриваючи нові відтінки ніжності і пристрасті.

Аліса відчувала, як її серце прискорює ритм, а кожен поцілунок ніби розчиняв усі страхи й сумніви. Вони цілунками говорили більше, ніж словами — емоції вирували між ними, переплітаючись у ніжний танець пристрасті і трепету.

Вони довго трималися у цьому обіймі — ніжні, повільні, відкриті одне одному, ніби світ навколо зупинився, залишивши лише їхню тишу і мовчазне спілкування через дотики і поцілунки. Це була мить, коли кожен подих і рух були наповнені щирістю і справжнім почуттям.

Повільно, без поспіху Адам провів пальцями по лінії щоки Аліси, наче знову переконувався, що вона поруч. Її подих перехопило, коли його руки зігріли шкіру на плечах і обережно торкнулися блискавки сукні.

Тканина ковзнула додолу, огортаючи їх легким шелестом, — він наче розгортав дорогоцінний подарунок, дуже дбайливо, без різких рухів. Кожен новий дотик народжував у ній трепетне тепло; кожен його подих на її шиї ставив нові, солодкі крапки між словами, яких не було.

Він не квапився. Пальці ковзали вздовж її хребта, змушуючи шкіру відгукуватися мільйонами тонких іскор. Тремтіння переходило від плечей до кінчиків пальців, і коли вона відповіла дотиком — його власне серце забилося швидше. Їхні погляди зрідка зустрічалися й одразу тонули знову в поцілунках: глибших, сміливіших, але з тією ж ніжністю, з якої все почалося.

Аліса відчувала його турботу в кожному русі: він уважно стежив за її реакціями, залишаючи їй простір для згоди на кожному кроці. Пальці сплелися, долоні ковзали по спині, прокладаючи шлях для тепла, що ширилося тілами. Коли вона відповіла обіймами, притискаючи його ближче, Адам тихо видихнув, ніби відпускаючи довго стримувану напругу.

— Ти неймовірна… — прошепотів він їй просто в губи, коли поцілунок перейшов на шию, ключицю, кожен міліметр її тіла, наче він вклонявся святині.

Аліса затамувала подих, коли його долоні обережно досліджували її тіло. Жодного поспіху, жодної грубості — лише ніжність, змішана з шаленою пристрастю. Вона відчувала, як тане під його дотиками. Її пальці самі знайшли гудзики на його сорочці, повільно розстібаючи їх, поки її долоні торкались його оголених грудей, теплих і сильних. Він зітхнув, коли її шкіра торкнулася його.

Вони впали на ліжко, сміючись крізь поцілунки, п’яні від бажання і близькості. Адам вкрив її собою, але залишив простір для кожного її рішення. Його погляд питав, перш ніж доторкнутися, і коли вона, без слів, дала йому згоду — він злився з нею так, наче це було щось більше, ніж тіло, щось глибше. Кожен рух був як пульс, як симфонія, що наростала від дотику до вибуху.

Її нігті злегка впилися в його спину, голова відкинулася назад, а губи шепотіли його ім’я. Адам поцілував її знову, сильніше, і весь світ зник. Тільки ліжко, їхні тіла, дихання, рухи, шепіт і пристрасне злиття, де вже не було окремо "він" і "вона" — було тільки "ми".

Коли хвиля екстазу охопила їх, Аліса закусила губу, стримуючи крик, а Адам вперся чолом у її плече, дихаючи уривчасто, весь в ній — думками, тілом, серцем.

А потім була тиша. Не гнітюча, а тиха, затишна. Її голова лежала на його грудях, а пальці малювали невидимі візерунки по його шкірі. Він гладив її волосся, не вірячи, що вона поруч. Вона закрила очі — виснажена, але щаслива. А він дивився на її обличчя, милувався кожною рисою й знав: він потрапив у пастку, з якої не хоче вириватися.

І хоч серце його билося швидко, десь глибоко в душі було тихе розуміння: ця ніч змінила все.