Дзвінок з контрактом

В кімнаті було тихо. Аліса лежала на ліжку, розгублена і водночас сповнена тривоги. Телефон раптом задзвонив.

На екрані — незнайомий номер.
Вона зняла слухавку.

— Добрий вечір, Алісо. Це Арсен.

Голос був спокійний, холодний, професійний.

— Зустріч призначена на п’ятницю, 20:00, у готелі “Соляріс”, номер 712. Зверни увагу: умови контракту суворі.

Аліса слухала мовчки, кожне слово вбиравши як наказ.

— По-перше, імена обох сторін мають залишатися невідомими. Ти не повинна називати свого імені, і клієнт — твого. Це — правила безпеки.

— По-друге, майже весь час інтимної зустрічі ви перебуватимете у темряві або напівтемряві.

— По-третє, категорично заборонено говорити під час зустрічі. Ти повинна бути мовчазною, не відповідати на запитання, не розпочинати розмову.А ще принеси справку від гінекола,що ти абсолютно здорова...без сюрпризів.

— Усі інші деталі будуть узгоджені на місці.

— Гонорар буде виплачений після зустрічі в повному обсязі.

— Якщо погоджуєшся, — підсумував Арсен, — будь готова бути пунктуальною і виконувати всі умови.

Аліса тихо відповіла:

— Згодна.

У слухавці прозвучало коротке:

— Добре. До зустрічі.

Вона поклала телефон, відчуваючи, як холодок прокотився тілом.
Все починається.

Аліса стояла перед дзеркалом у своїй кімнаті. Світло лампи відкидало м’які тіні на стіни, а сама вона напружено вдивлялась у своє відображення.

Плаття, яке колись Аліса колись купила по знижці, здавалося занадто яскравим для цієї ночі — але іншого не було. Воно лежало на ліжку, охайно складене.

Вона повільно провела пальцями по волоссях, збираючи їх у просту зачіску — нічого зайвого, нічого, що привертало б зайву увагу.

В її думках — калейдоскоп страхів і сподівань.

Чи зможу я це зробити?
Чи зможу залишитись мовчазною, холодною, недоступною?
І чи зможу зберегти себе в цьому всьому?

Її серце гупало в грудях так голосно, що здавалося, воно зараз вирветься на волю.

Вона знала — це не просто зустріч. Це перший крок у новий світ. Світ, де все має ціну. Світ, де вона мусить вижити.

Зітхнувши, Аліса взяла до рук маленьку сумочку з мінімумом речей. Телефон, ключі, трохи грошей — все, що могло знадобитись.

Перед виходом вона зробила глибокий вдих.
В очах — суміш рішучості і вразливості.

Я роблю це для мами, — подумала вона. — І нікого не впущу у свою душу.
 

Аліса стояла біля дзеркала, поправляючи шарфик, коли в двері її кімнати тихо постукали. Це була Катя.

— Куди ти сьогодні ввечері? — спитала вона, заглядаючи з підозрою.

— У Дарини ночуватиму, — відповіла Аліса, намагаючись звучати легко. — Потрібно поговорити, трохи відпочити.

Катя пильно подивилася на неї. В очах Аліси була якась напруга, яку важко приховати.

— Ти впевнена? — тихо промовила Катя. — Ти якась не така останнім часом... Може, щось трапилось?

Аліса швидко посміхнулася:

— Ні, все добре. Просто багато роботи, от і хочу змінити обстановку.

Катя мовчки кивнула, але в душі у неї зародилося тривожне відчуття. Вона знала Алісу краще за всіх, і інтуїція підказувала, що справжня причина прихована.

— Якщо що — я поруч, — прошепотіла Катя, ніжно торкнувшись плеча подруги.

Аліса відчула тепло і одночасно вагання. Вона хотіла довіритись, але не могла.

— Дякую, — тихо сказала вона. — Просто зараз це мені потрібно.

Катя залишила кімнату, а Аліса стояла ще деякий час, дивлячись у дзеркало, де на її обличчі вже не було тієї легкої усмішки.