Запрошення, яке змінює все

День тривав, мов у тумані.
Аліса механічно відповідала на листи, складала графіки, підписувала документи — але не була присутня. Її тіло сиділо в офісі, а думки — бігали довкола лікарні, навколо цифри 50 000, що рвала душу кожним повторенням.

Під кінець дня до її столу підійшла Дарина — єдина, хто з перших днів ставився до неї з теплом і щирістю.

— Алісо, привіт. Можна на хвилинку?

Вона підвела очі, втомлені, затуманені.

— Звісно…

Дарина сіла поруч. Її погляд був уважний, добрий.

— Слухай… Я не можу не помітити. Ти наче не ти. Я розумію, може, не моя справа, але… якщо тобі треба поговорити — я поряд. І мовчу добре, і слухаю ще краще.

Аліса мовчала кілька секунд. Здавалося, що її внутрішній замок ось-ось трісне.

— Мама... — нарешті вимовила вона. — Її госпіталізували з інфарктом. Вона в реанімації. Їй потрібна термінова операція.І потрібна велика сума коштів....П’ятдесят тисяч доларів…

Слова повисли у повітрі.
Дарина на мить застигла, ковтаючи емоції, але не здригнулась.

— Господи… — прошепотіла вона. — Це дуже серйозно.

— Я не знаю, де взяти такі гроші… — очі Аліси знову наповнились слізьми. — Ні знайомих, ні родичів, ні заощаджень. Я просто… загнана в кут.

Дарина взяла її за руку. Міцно.

— Послухай. Сьогодні після роботи приїдь до мене додому. Серйозно. Ми вип’ємо чаю, заспокоїмось. Я розповім тобі одну річ. Один… варіант.

— Який варіант?

— Не тут. Просто довірся мені.
Усе не так безвихідно, як здається.

Аліса вагається, але потім повільно киває.

— Добре. Я приїду.

Дарина посміхнулась. М’яко. І на мить у серці Аліси зародилась крихітна іскра — надія, яку вона вже майже втратила.

Квартира Дарини була затишною, злегка розхристаною — кольорові подушки, тепле світло лампи, аромат кориці в повітрі. Аліса роззувалась мовчки, її пальто ковзнуло з плечей, і на мить вона знову відчула втому, яка важила більше, ніж тіло.

Дарина з’явилась із кухні з пляшкою вина і двома келихами.

— Я обіцяла тобі вечерю, але чесно — все, що в мене є, це вино і напівготова паста. Пробач.

— Ти не уявляєш, як це багато значить для мене, — ледь посміхнулась Аліса, сідаючи на диван.

Вони мовчки випили перший ковток. Потім другий.
Дарина сиділа навпроти, дивилася у келих. Її пальці нервово крутили серветку.

— Дарин… Ти сказала, що маєш… якийсь варіант. Я слухаю, — тихо нагадала Аліса.

Та не одразу відповіла. Потім глибоко вдихнула.

— Послухай… Я скажу тобі дещо. Але пообіцяй — не перебивати і не панікувати одразу. Добре?

— Добре, — прошепотіла Аліса, вже напружившись.

— Я… маю сказати тобі правду, — Дарина випила ковток вина і відставила келих. Її погляд потемнів, голос став тихим, майже беземоційним.
— Я знаю одного чоловіка. Його звати Арсен. Він власник приватної агенції, що займається… скажімо, "елітними угодами". Він організовує продаж дівчат багатим заможним клієнтам. Все легально. Через юристів. Контракти. Конфіденційність. І, як не парадоксально, повага до "товару".

Аліса на мить завмерла. Її келих затремтів у руках.

— Ти… жартуєш?

— Ні. І… — Дарина замовкла на секунду. — Я сама пройшла через це.
Мені було двадцять. У брата була онкологія, тато — загинув, мама — не витримала. Я залишилась одна. Арсен тоді допоміг. Я підписала договір. Отримала сорок п’ять тисяч доларів.
Ця квартира — його наслідок.

Аліса дивилася на неї, ніби бачила вперше.

— Ти…

— Я не соромлюся. Я не жертва. Я вижила. І тепер кажу тобі: це реальний шлях, Алісо.

Тиша висіла в повітрі.

— Ти… ти вважаєш, що я маю це зробити? — запитала Аліса хрипло.

Дарина подивилась на неї прямо.

—Осрбливо цінуються незаймані....дівчата ...Розумієш?Вибач,Алісою,я повинна запитати.Ти цнотлива?

Аліса почервоніла, опустила очі.

— …Так. У мене… не було чоловіка. Ніколи.

Дарина кивнула.

— Тим краще. Це може коштувати не п’ятдесят, а всі сто. Або навіть більше. Вони платять за перше. За “чисте”. За “ексклюзив”.

— Це… огидно, — прошепотіла Аліса.

— Так. Але не огидніше, ніж дивитися в очі вмираючій мамі й знати, що ти нічого не зробила, бо "мораль".
Постав собі одне питання, Алісо: чи варте твоє тіло — її життя?
І якщо відповідь "так" — я можу зв’язатися з Арсеном. І все буде швидко.

Аліса сиділа нерухомо, ніби її облили крижаною водою. Світ знову почав крутитися не навколо неї, а над нею — як вир.