Дім і мама

Аліса відкрила двері квартири тихо, ледве встигнувши скинути взуття, як у коридор вискочила Катя — у піжамі з ведмедиками й маскою на голові.

— Ну?! — вигукнула вона, як старший слідчий. — Говори все: хто ображав, хто посміхався, хто залицявся і чи є кава на офісі?

Аліса засміялась. Вперше за день — щиро.

— Катю… це був найнапруженіший день у моєму житті.

— Давай на кухню. Все розкажеш.

Вони сіли за старий стіл. Катя зробила чай, поставила дві чашки, відкрила печиво.

Аліса почала зранку. Як шукала презентацію. Як з нею ніхто не хотів розмовляти. Як обпеклася з кавою і як… отримала записку.

Катя затамувала подих:

— І що, ти не знаєш, хто її написав?

— Ні. Але Дарина — та сама зухвала, з якою я обідала — сказала, що в компанії є "невидимий доброзичливець". І що, можливо, він…

— …вже звернув на тебе увагу? — Катя підморгнула. — Може, це твій Містер Грей?

— Та припини! — Аліса засміялась і почервоніла. — Це не роман. Це серйозне місце. І я маю працювати, а не вигадувати собі казки.

— І все ж… — протягнула Катя, — в цих казках завжди є доля правди.

---

Пізніше ввечері, коли квартира стихла, і в кімнаті горіла лише нічна лампа, Аліса взяла телефон і подзвонила.

— Алло, мамо?..

— Алісю? Дівчинко моя, ну нарешті! Як ти? Як там у тебе? Ти ж не втомилась? Ти ж їла щось?

Голос мами — ніжний, тривожний, завжди теплий.

— Я сьогодні почала працювати. У великій компанії… Уявляєш?

— Та ти що! Справді? А що ти робиш?

— Я… поки що помічниця. Але це серйозно. Там усе дуже строго. І я боюсь не впоратись, мамо…

— Ти впораєшся. Бо ти — моя донечка. І я знаю, як важко ти все це здобувала. Ти сильна, Алісо. І добра. Не зрадь себе, чуєш?

— Я… іноді так хочу тебе обійняти…

— І я тебе, сонце моє. Але ти маєш бути там. Я пишаюсь тобою.
Навіть якщо ти просто подаєш каву — ти вже стоїш ближче до мрії, ніж більшість. Просто йди далі. І не бійся людей з холодними очима. 

Аліса мовчала. Сльоза скотилася по щоці, але вона всміхалась.

— Дякую, мамо. Я тебе дуже люблю.

— І я тебе, моя зірочко. Не забувай відпочивати. І купи собі щось смачне завтра — я перекину тобі трохи грошей.

— Та ні, мамо, не треба…У мене все є...

— Треба. Я — мама. І крапка.

Аліса вимкнула дзвінок, довго дивилась у стелю, а потім заснула з відчуттям — вона не одна. І вона зможе.