Він тут

В офісі.

Коридор, який ще кілька хвилин тому був наповнений гомоном, тепер затих.
Напруження повисло в повітрі, як перед бурею.

— Це він, — прошепотала одна з дівчат, поправляючи своє декольте.

— Мельник…  Особисто, — пролунав чийсь здавлений шепіт.

Двері в кінець коридору відчинилися — і увійшов він.
Високий, вивірено елегантний, з прямою поставою й обличчям, що не потребувало посмішки, аби викликати трепет.
Чорна краватка, годинник, що блиснув на зап’ясті, мов холодна зброя.
Його присутність мала вагу. Він не просто заходив у кімнату — він змінював повітря в ній.

Дівчата миттєво вирівняли спини, хтось майже не дихав. Кожна з них — наче напружена струна.

Мельник повільно пройшов повз, мов не помічаючи нікого, хоча поглядом сканував усе — швидко, чітко, без сентиментів.
Зупинившись біля дверей кабінету №1409, не стукаючи , зайшов.

Усередині сидів Карпов, переглядаючи чергове резюме, з помітним роздратуванням.

— О, ти вже повернувся, — підвів очі Денис. — Щойно мав "задоволення" поспілкуватись із черговою зіркою інстаграму, яка не знає, як відкривати Excel.

Мельник сів на своє місце, спокійно поглянув на нього.

— Як проходить відбір?

— Якщо чесно? Жахливо.
Ми шукаємо асистента, а не прикрасу для кабінету. А вони всі ніби з кастингу на реаліті-шоу. Губи, вії, амбіції — а мозку, вибач, як у декоративної пальми.
Здається, ще кілька таких кандидаток — і я сам покину цю компанію.

Мельник легенько усміхнувся краєм губ, а потім сказав майже буденно:

— А та, яку ти приймав близько півгодини тому,що не схожа на інстаграмні обкладинки?

Карпов замислився.

— Аліса… Орлова.
Незвична. Скромна, спокійна, говорила чітко. Не намагалась сподобатись — просто відповідала.
Чесна. І трохи… інша.

— Професіоналізм?

— Поки що — лише потенціал. Але він є.

Мельник мовчки кивнув, дивлячись у вікно.
У його пам’яті знову промайнуло її обличчя. Та розгубленість, справжність, сором’язлива усмішка.

— Відзнач її.
Я хочу, щоб вона пройшла далі.

Карпов підняв брови:

— Особиста симпатія?

Мельник кинув на нього спокійний, але холодний погляд.

— Професійна інтуїція.

Карпов нічого не відповів. Але усмішка зникла з його обличчя.

— Наступна! — гукнув Карпов, переглядаючи список.

У дверях з’явилась вона — висока блондинка з ідеальною укладкою, тугим хвостом, блискучими сережками й... вражаюче накачаними губами.
Костюм сидів на ній як друга шкіра — коротка спідниця, блузка, з якої ледь не випадала реальність.
На каблуках вона йшла повільно, точно знаючи: на неї дивляться.

— Добрий день, — промуркотіла вона, злегка кивнувши, скоріше грудьми, ніж головою.

Карпов знехотя підвів погляд, а ось Мельник спокійно сидів, складши пальці в замок.

— Марина, так? — запитав Денис.

— Так, — вона усміхнулася “тією” усмішкою. — Я завжди мріяла працювати саме у вашій компанії. Це… справжній бренд.
Її голос був солодкий, занадто гнучкий і… надто вивчений.

— Добре. Скажіть, будь ласка, — Карпов не змінив тону, — як ви працюєте з аналітичними таблицями? Який рівень Excel?

— Емм… ну… базовий. Але я дуже швидко вчуся.
До речі, мій тато теж керівник великої компанії, тому я знаю, як важливо завжди добре виглядати й тримати імідж. Я люблю відповідальність.

— А як з англійською? — сухо додав Мельник, не відриваючи погляду.

Марина ледь не закашлялась.

— Ну… я більше говорю, ніж перекладаю. Але з базовим спілкуванням… Я точно справлюсь. Якщо що, є перекладач Google, правда ж?

Карпов перевів подив на Мельника, мов питаючи: серйозно?!

— Дякуємо, — сказав він. — Ви можете бути вільні. Ми зателефонуємо.

— Добре… — протягнула вона, затримавши погляд на Мельнику довше, ніж доречно. І додала м’яко: — Сподіваюсь, ще побачимось… особисто.

Вийшла повільно, залишивши по собі легкий слід парфумів і надто яскравої помади.

У кімнаті запала тиша.

— Ти серйозно хочеш її брати? — нарешті озвався Карпов з іронією.

Мельник повільно підвів очі.

— Так. Але не до тебе в асистенти.

Карпов лише скривився.

— А куди?

Мельник злегка усміхнувся:

— Там, де не потрібен Excel. Знаєш, у житті є й такі відділи, де потрібні… м’які навички.

— Алісу береш у штаб. А цю — в кабінет для ігор?

— У кожного свої здібності, Денисе.
Я не наймаю людей даремно.

Мельник встав, закрив блокнот і додав, йдучи до дверей:

— Тільки не переплутай, кого куди.

Карпов усміхнувся сам до себе.

— Не переплутаю. А от вона — вже переплутала.