Один вечір перед літом

Над дахами міста повільно згасало сонце, фарбуючи небо у теплі відтінки рожевого й золотого. Літнє повітря було густе, мов мед, і здавалося, що навіть час сповільнив свій біг. У вікні маленької орендованої кімнатки, що на шостому поверсі старого будинку без ліфта, сиділа вона —
Аліса, двадцятидворічна студентка останнього курсу факультету міжнародної економіки. Її довге хвилясте волосся зібране в недбалий пучок, а на столі розкидані конспекти, старий ноутбук, чашка з холодною кавою й залишки китайської локшини в паперовому стаканчику.

Аліса зітхнула. До захисту диплому залишалося менше тижня. В голові роїлися думки: про майбутнє, про роботу, про гроші.
Її мама давно живе в селі, після батькової смерті ледве зводить кінці з кінцями. Брати на себе ще один кредит — не вихід. Аліса жила на стипендію та підробітки — офіціанткою, перекладачкою, іноді допомагала писати курсові іншим студентам. Але зараз — усе вичерпано. Навіть на проїзд у метро ледве вистачало.

Телефон здригнувся від повідомлення в чаті:

> Катя:
"Аліс, ввечері йдемо в клуб Azul. 

Жива музика, коктейлі,танці.... кайф!"

> Настя:
"Післязавтра залік у Громова, а ми ще не розслаблялись! Збирайся!"

Аліса усміхнулася. Вона любила своїх подруг, але точно знала, що не піде.

> Аліса:
"Дівчата, я пас. Грошей зовсім немає, навіть на воду((("

Минуло кілька секунд.

> Катя:
"Не вигадуй. За тебе заплатимо. Правда, Настюха?"

> Настя:
"Точно. Просто підемо потанцюємо й трохи відволічемось. Ти ж як тінь останнім часом."

Аліса довго дивилася на екран, наче вагаючись між відповідальністю й жагою до життя. І наче щось усередині шепотіло: йди…

> Аліса:
"Гаразд. Але тільки на годинку."

> Катя:
"Ура! Вдягни щось гарне. Сьогодні буде багато народу😉"

Аліса підвелася з-за столу, потягнулася, і вперше за довгий час глянула на себе в дзеркало. Втомлені очі, бліда шкіра, але в погляді — щось змінювалося. Може, це був просто вечір. А може, життя вже готувало для неї щось зовсім нове.

Аліса здригнулася, почувши знайомий гуркіт у двері, і не встигла навіть відповісти, як ті самі двері відчинилися рішуче й без церемоній.

— Ну що, міс Відмазки, зібралася? — усміхнулась Катя, заходячи в кімнату з пакетом у руках. За нею — Настя, з блискітками на щоках і ароматом парфуму, що тягнувся за нею шлейфом.

— Ще навіть не знаю, що вдягнути, — пробурмотіла Аліса, відчуваючи сором. Вона й справді нічого гарного не мала. Усе її вбрання — практичне, старе і дещо вицвіле після років прання.

— Ну, тоді почнемо з ревізії! — Катя вже відкривала шафу, переглядала вішалки, діставала речі.

— Цю сорочку — в музей, — серйозно сказала Настя, тримаючи в руках потерту блузку. — А це... це ні. Просто ні.

— Дівчата, ну навіщо… — почала Аліса, але Катя не дала їй договорити.

— Тсс, міс Диплом 2025, ти сьогодні маєш виглядати як богиня. І крапка.

Через кілька хвилин Катя витягнула з пакету сукню. Це була вона. Її улюблена. Облягаюча чорна сукня з відкритими плечима і тонкими бретельками, зроблена з м’якої блискучої тканини, що грала на світлі.

— Тільки не це… — шепнула Аліса. — Це ж твоя…

— Так, найкраща. І сьогодні вона твоя. — Катя усміхнулась. — Я не дам тобі піти в тому светрі, який бачив ще пандемію!

— Ну все, сідай. Зараз зробимо з тебе красуню, — сказала Настя, витягуючи косметику.

Маленька кімнатка заповнилася ароматами парфумів, сміхом, музикою з телефону й блиском. Дівчата фарбувалися, крутили локони, обирали сережки, фотографувалися, ділилися мріями і десь там, серед цієї магії, Аліса вперше за довгий час відчула — вона жива. Вона — молода, красива і варта чогось більшого, ніж просто виживати.

---

Біля півночі вони стояли перед дверима нічного клубу Azul — червоний неоновий напис сяяв над входом. Всередині — гучна музика, мерехтливі вогні, запах коктейлів і сотні людей, що танцювали, сміялися, знайомилися…

Аліса затримала подих. Цей вечір був не про гроші. І навіть не про втечу від проблем.
Він був про життя, яке тільки починалося.