Розділ 8

Аня

Прокинулася від дзвону посуду на кухні. Блін, проспала. А, ні, на годиннику лише шоста сорок, Кирило гримів посудом. Накинула халат і поспішила на допомогу.

— Тобі допомогти?

Кирило, вже повністю одягнений, розвернувся на мій голос з широкою усмішкою.

— Маленька, ти чого не спиш? Ще рано, мені на роботу треба. Я розбудив тебе? — підійшов, обійняв, поцілував у шию. — Доброго ранку, — промуркотів на вухо.

— Доброго, — тихо відповіла. — Давно не спиш?

— Угу, вже друга чашка кави. Дякую за пиріг, дуже смачно.

— Я старалася. Маша його любить, коли не на дієті.

— О, до речі, про цю винахідницю. Подивись, як вони чудово провели час на моєму святі, — Кирило простягнув мені свій телефон. На фото Маша з Андрієм, на задньому фоні будівля ресторану.

— Або в цьому ресторані погано годують, або їм обом не підійшла компанія, — усміхнулася.

— Компанія, навіть не сумнівайся. Вони воюють пів життя з невеликими перемир'ями. Сонечко, я побіг, мені ще потрібно переодягнутися.

Поки він взувався й надягав пальто я, не соромлячись, ним милувалася. Навіть вранці він виглядав приголомшливо, а я, як відьма, з розпатланим волоссям і блідим обличчям. Блін, чому я одразу не зазирнула в дзеркало? Як кажуть, після бійки кулаками не махають, буду удавати, що так і повинно бути.

— Крихітко, ти спиш стоячи? Я тебе вдруге кличу.

— Ой, вибач, задумалася. Вранці я не дуже адекватна.

— Іди сюди, — він нахилився і ніжно поцілував мене, викликаючи тремтіння в ногах.
Кирило пішов, а я довго стояла, притуливши пальці до губ, сьогодні явно добрий ранок. А ще він сказав: «До вечора» і це давало мені надію побачити його. Відчувала, як за спиною заворушилися крильця. Хотілося пурхати над землею, як великий різнобарвний метелик і дарувати людям радість. Любов дарує крила? Так, це чиста правда.

Маша мій радісний настрій не поділяла, зустріла мене в пригніченому стані.

— Якби ти знала, які жахливі вихідні у мене були.

— Розкажеш? — ми вийшли на вулицю і щільніше закуталися в шарфи, сьогодні холодно.

— Вчора весь день я готувала сюрприз, декілька разів бігала в торговельний центр за прикрасами, все красиво розвісила і була собою задоволена, поки не прийшов цей. Йому все, абсолютно все, було не так, він вивів мене ще до приходу Кирила. А коли Кирило повернувся і накричав на нас, мало не розридалася. Він так мене довів, що я вискочила з квартири без верхнього одягу і зачинила двері. Поки він шукав ключі, я майже встигла втекти. Цей грубіян наздогнав мене на вулиці й силою відвіз в ресторан, де змусив відсидіти з ним всю вечерю, а потім відвіз додому і приніс під двері квартири.

Дивно, що Маша мовчить про автівку Кирила, адже вона стояла у дворі. Невже вона не побачила її? Гаразд, зараз не найкращий час розповідати про свій вечір.

— Машуль, мені він здався нормальним. Чому між вами така напруга?

— Це маска, він одягає її перед усіма, а на мене, мабуть, не вистачає витримки, ось я і бачу його справжнє обличчя.
 

* * * *  *

На другій парі прийшло повідомлення

Кирило: Чим займаєшся?

Я: Сиджу на англійській.

Кирило: What time do you finish? (о котрій закінчуєш) О, перевірка, це цікаво. Ну-ну.

Я: A las tres de la tarde. (о третій годині дня — іспанською)

Що скажеш на це?

Кирило: Esperare en la entrada. (буду чекати біля входу — іспанською)

Серйозно? Буде чекати? Так замріялась, що мало не пропустила своє ім'я

— Бортник, ви довго будете думати? Може нарешті відповісте?

Я звичайно відповім, якщо дізнаюся, про що запитували.

На тремтячих ногах йшла на вихід, Машка пленталася за мною. Одразу побачила його машину. Кирило вийшов і попрямував до нас.

— Привіт.

 — Привіт, деспоте, — одразу завелася Маша, — що, приїхав мене експлуатувати? Не міг дочекатися? Чому я, а не твій дружок?

Кирило, не звертаючи уваги на її обурення, взяв мене за руку, переплітаючи наші пальці

— Готова?

Не знаю до чого, але кивнула. Маша замовкла і величезними очима дивилася на нас. Опустила погляд на наші руки й відкрила рота, як рибка.

— А...

— Машо, — перебив її Кирило, — у тебе немає ніяких справ?

— Що? А, так! У мене багато справ! Так, звичайно, мені того...е-е-е потрібно дещо зробити, — розвернулася, почала йти до університету, потім різко загальмувала та змінила свій напрямок в бік дому. 

Оце у подруги шок. А мене чекатимуть багатогодинні тортури й покарання за мовчання. Я вже передчуваю Марійчині наміри вибити правду за будь-яку ціну.

— Ми поставили їй задачку, — розсміявся Кирило. — Я думав вона знає про нас. Поїхали?

Про нас? Та я сама не знаю про нас нічого. Хто ми одне одному? Чи потрібна я йому? Навіть не знаю, як Маші схарактеризувати наші стосунки.

— Куди ми їдемо?

— Пообідаємо, ти ж голодна?

— Не дуже. Я їла в їдальні салат.

— Значить голодна, салат в цій їдальні, як трава. — А потім я покажу тобі пухнасте чудовисько.

Кошеня! Значить він його не віддав. Ми поїдемо до нього додому. Моє серце радісно стрепенулося в грудях, внизу живота солодко защеміло і стало душно. Кір, помітив мою реакцію, усміхнувся, підняв мою руку і поцілував долоню. Від такої ласки мої щоки почервоніли, і я голосно втягнула повітря.
Кирило впевнено вів машину і мені, якщо чесно, було все одно, куди, я поїхала б з ним, куди завгодно. Сиділа і мліла від одного його виду, зосередженого погляду і ніжного погладжування долоні.

У ресторані панувала затишна атмосфера, народу в такий час було небагато. До нас підійшла симпатична блондинка і з усмішкою звернулася до Кирила.

— Ви сьогодні пізно, столик вільний, проходьте, будь ласка, — дівчина з цікавістю подивилася на мене. Я спробувала їй мило усміхнутися, хоча мені зовсім не подобався її погляд. Вона оцінювала мене. Кирило лише кивнув і потягнув мене за собою в кінець залу.