Розділ 7

Кирило

За Анею зачинилися двері під'їзду, я виїхав з двору, але через десять метрів зупинився і закурив, руки досі тремтіли. Я так завівся, що ледве зумів себе зупинити. Якби не чоловік, що гуляв з собакою і удавав, що не спостерігає за нами, я не зміг би зупинитися. В голові одне бажання — втілити в життя свої фантазії.

Щоб відволіктися, набрав Андрія.

— Не зайнятий?

— Взагалі-то сплю, — буркнув друг.

— Маша вдома?

— А де їй бути? Доставив твою Машу. Це цунамі, а не дівчина.

— Були проблеми?

— Пам'ятаєш похід в ліс в одинадцятому класі?

— Угу, як не пам'ятати цей кошмар?

На весняних канікулах ми вирушили в похід у ліс всім класом на три дні. Мало того, що весна була холодною і ми тягли купу теплих речей, щоб не замерзнути в наметах, так ще й дощ пішов. Довелося сидіти в наметах і знищувати свої запаси їжі та спиртного. Ближче до вечора, коли ми були добре напідпитку, вирішили шукати дрова і палити багаття. Як же без багаття на природі?

Природно, що всі дрова були мокрими й нічого не хотіло горіти. Макс, вважаючи себе найрозумнішим, поліз на дерево, почав смикати гілки і, не втримавшись, впав та зламав ногу. Перелякавши всіх своїм криком, просив викликати швидку. Хтось викликав, але як до нас дістатися ми не знали. Тому ми з Андрієм несли Макса на схрещених руках, як нам після сказали, півтора кілометра до траси, де чекала швидка, і просили його не вмирати. За те, що ми були п'яні, отримали від батьків по перше число. Але найогидніше — біль в руках і ногах на наступний ранок, я думав здохну.

— Треба було його тоді кинути, досі відчуваю вагу цього зрадника.

— Добре, що пам'ятаєш. Так от, це були дрібниці у порівнянні з твоєю сестрою. Вона мене б'є. Хто взагалі їй сказав, що вона вміє битися? Махає руками та ногами, як млин, а я боюся зачепити, щоб не зробити боляче.

— Вона сама собі придумала, — хмикнув я. Андрій не просто так возиться з нею, я давно здогадуюсь, що вона подобається йому. Але навіть я не можу порадити, як до неї підступитися.

— Ну ти хоч як? Не дарма я заробляв сиве волосся?

— Я втрапив. Сам не знаю, як це вийшло.

— О, друже, це повинно було колись статися, тобі двадцять сім, а вона хороша дівчина. Що тобі заважає?

— Це нове відчуття, а ще до біса дивно, але я розберуся.

— Ну-ну. Розбирайся, а мені дай доспати, — пробурчав і відключився.

* * * * *

Ці дурні переговори ніколи не закінчаться… Я думав, що батько перебільшує і моя присутність потрібна тільки для мами, яка скучила. Але ні, партнери каламутили воду і ніяк не могли прийняти наші умови. Три дні ми тупцювали на одному місці, переглянута купа документів і узгоджений кожен рядок. Спав по чотири години, щоб скоріше закінчити й повернутися додому. До неї.

— Синку, тобі треба відпочити, — звернулася до мене мама.

— Поки ніколи, ось закінчу тут, полечу додому і з задоволенням висплюся.

— Я не про це. Ми з татом даруємо тобі путівку на відпочинок, а куди — вибирай сам.

— Мамо, я вже дорослий хлопчик і сам можу влаштувати собі відпочинок, де тільки захочу.

— Ось з цієї причини це путівка, більше я нічого не змогла придумати, а без подарунка залишити дитину не можна.

— Ма, — я розсміявся, — ну яка я дитина? Мені буде двадцять вісім.

— Поки не одружишся і не подаруєш нам онуків, терпи мою турботу.

— А якщо я ніколи не одружуся? — підколов маму, хоча знав, як вона мріє про онуків. З двадцяти двох років вона мені натякає, що вже час.

— Тоді буду тебе сповивати, розумник. Їж давай.

Ми сиділи на кухні в батьківському будинку, батько зателефонував пів години тому і потішив, що контракт підписаний. Нарешті, а то думав, що доведеться здавати квиток. Завтра я полечу додому і поїду до неї. Не знаю, як вона прийме мене, але якщо не побачу Аню, то збожеволію.

— Кириле, я, можливо, прилечу на кілька днів. У моєї подруги ювілей, переночую в тебе, якщо ти не проти.

— Не проти, ма, — це вона так дізнається, чи не з'явився у мене хтось. — Я один живу, якщо ти не забула.

— Це я пам'ятаю. І все чекаю, коли це відбудеться. Коли мій син засвітиться від щастя?

Тато приїхав і розмови припинилися. Ми обговорили всі нюанси, які можуть виникнути у справі, та плани на майбутнє. Добре, що я прилетів, хоч і втомився, як собака, але батьків побачив, поспілкувався з мамою, а заодно розклав свої думки по поличках. Правду кажуть, на відстані думається по-іншому. Покопався в собі й прийняв рішення не протистояти тому, що зароджується у мене в душі.

* * * * *

Літак приземлився рано вранці, прийнявши душ і переодягнувшись, поїхав на роботу. Треба попрацювати, інакше завтра не зможу провести переговори. Люблю працювати у вихідний, в будівлі тільки охорона і ніхто не заважає зосередитися. Але не сьогодні… Знають, де мене знайти зі своїми непотрібними привітаннями.

Цілий день ці фальшиві посмішки й нікому непотрібні подарунки. Ну нафіга мені бридка ваза, як і цей набір риболова. В житті на риболовлю не їздив і не палаю бажанням. Христина з розуму зійшла, крутилася біля мене, обдаючи своїми  парфумами, аж дихати не було чим.

— Відкрий, будь ласка, вікно,— не витримав після її чергового дефіле

— Кириле, у тебе сьогодні свято, а ти на роботі стирчиш. Та ще й у вихідний. Може, пообідаємо, або повечеряємо? Я скучила.

— Кріс, домовмося, надалі лише робочі стосунки. Ми не разом і такого договору не було.

— Але нам було добре разом. Чому ні?

— Ми всього лише кілька разів переспали, це була твоя ініціатива, ти сама запропонувала себе. А зараз, скажімо так, я передумав і вважаю це неприйнятним на роботі. Ти хороший секретар і мені не хотілося б шукати нового.

— Я зрозуміла, — відповіла ображено і губа її затремтіла. Тільки не сльози, цього я не виношу.

— Іди додому і приведи себе до ладу, завтра багато справ.