Розділ 6

Аня

— Тримай, — простягнув Кирило мій напій.

— Спасибі. А ти яку п'єш?

— Чорну, з однією ложкою цукру. Це тобі на майбутнє.

Ще одна барвиста картинка до моєї фотогалереї.

Їздити з Кирилом — одне задоволення, він впевнено вів машину, періодично відпиваючи каву. За вікном — нічне місто, мені так тепло і затишно поруч з ним, що здавалося, це в порядку речей, ось так сидіти поруч з ним і їхати в ніч.

— Хороший автомобіль.   

І це правда, потрібно буде татові сказати, щоб не сумнівався у виборі.

— Мені теж подобається. Комфорт і стиль, розкішний в плані матеріалів та якості виконання.
Раніше я їздив на дешевшому варіанті, поки не заробив на цей.

— Маша казала, що у вас сімейний бізнес.

— Так, у кожного в цьому ланцюжку своя роль. Хочеш гарно жити, потрібно гарувати.

— І ти гаруєш?

— Доводиться. Люблю все якісне.

Ми випили каву, Кирило довіз мене до будинку. Цікаво, Маша вдома? І як вона погодилася поїхати з Андрієм?

— Як думаєш, Маша вдома?

— Якщо Андрій не дзвонив, значить все в порядку, і Машу втихомирювати не доведеться.

— Андрій теж твій хороший. Вона розповіла мені про подарунок на п'ятнадцятиріччя, це жахливо.

— Це ти не чула, як вона його діставала. Будь-хто не витримав би. Тим більше сама ідея прийшла в руки. У його молодшої сестри ця миша не витримала надмірної турботи й вирішила відійти в інший світ. Ніка пристала і попросила закопати її під деревом, але в Андрюхи виникла інша ідея. Хто ж знав, що вона їх так боїться. Вона йому тоді таке влаштувала, що і ворогу не побажаєш.

— Маша може. Коли вона ходила на карате, її всі однокласники боялися, все хотіла продемонструвати своє вміння.

— І чому ми раніше не зустрічалися? Ти постійно була поруч з Машею, а я тебе жодного разу не бачив.

— Маша казала, ти жив в Чехії.

— Так, два роки. Зараз тут, але можливо доведеться повернутися.

— Назавжди? — ця думка боляче вколола.                                                                              

«Він поїде і я його більше не побачу» — пронеслося в моїй голові.

— На деякий час.

Я усміхнулася від його відповіді.

— У тебе дуже гарна усмішка, — простягнув руку і заправив за вухо пасмо, що вибилося. Повільно провів великим пальцем по щоці, торкнувся нижньої губи. Мені не вистачало повітря. Його дотики були гарячими, обпікали та змушували тіло вкриватися мурахами.

— Іди до мене, — промовив ледь чутно, а я не могла протистояти цьому голосу, він заворожував і змушував підкоритися.

Нахилилася вперед, він підхопив мене і пересадив до себе на коліна. Вперлась долонями йому в груди й вткнулася носом в шию, ніжно торкнулася губами до мочки вуха, від чого чоловік напружився. Нічого не могла з собою вдіяти, хотіла торкатися його. Насмілившись, я поцілувала його в шию. Кирило голосно видихнув, притиснув мене міцніше. Неймовірне тепло розповзлося тілом, в грудях з’явилося щось таке… Схоже на щастя. Чоловік трохи відсунув сидіння і без особливих зусиль посадив мене обличчям до себе. Це так завело, я відчувала себе розкутою жінкою в обіймах ідеального чоловіка. Потерся своєю щокою об мою, від чого мені стало лоскотно. Намагалася відсторонитися, але він стиснув мене, як лещатами.

— Ти така неслухняна, — промовив пошепки. — І що мені з тобою робити?

— Придумай що-небудь, — відповіла тихо на вухо і, не чекаючи відповіді, першою його поцілувала.

Обережно пробувала на смак м'які вуста чоловіка. Він не чекав від мене такої сміливості, а коли прийшов у себе, відповів з усією своєю пристрастю. Його гірко-солодкий після кави смак змішався з моїм карамельно-молочним. Кирило цілував мої губи, кусав, розпалюючись все більше. Не могла вдихнути повітря від його тісних обіймів. Його руки блукали по моєму тілу, я навіть не помітила, як розстебнула його сорочку. Провела руками по грудях, опустила їх нижче і доторкаюся до ідеальних кубиків преса, пробіглася пальцями по спині. Руки Кирила опинилися під сукнею, торкаючись лінії панчіх.

— Ти в панчохах, — прогарчав у вуста.

Розум був затуманений, мені не хотілося думати про завтра. Людина не може бути щасливою постійно. Щастя — коротка мить, і я хотіла в цю мить бути поруч з ним.

Дзвінкий удар по сідницях вирвав мене з фантазій.

— Ай!

— В такий холод не смій одягати панчохи, — прогарчав Кирило, знову цілуючи.

Хотілося обуритись, але це так скидалося на турботу, що слова застрягли у горлі.

 — Ще секунда, і я вже не зупинюся, — прохрипів мені на вухо, стискаючи сідниці.  — Я думаю, ти не готова віддатися мені в машині.

Та я готова зараз на все. Ми обоє важко дихали, моє волосся розпатлалось. Тіло почало бунтувати, вимагало нової порції поцілунків та дотиків, але десь віддалено кричав мозок, що так неправильно.

Кирило обережно поправив сукню, затримуючи погляд на ногах. Я намагалася застебнути на ньому сорочку, але руки не слухалися. Він уважно спостерігав за моїми стараннями. Зарився пальцями у моє волосся, але на його обличчі я помітила жаль.

Він зрозумів мою розгубленість, коли намагалася злізти з нього на своє сидіння, обережно допоміг мені.

— Крихітко, я хочу тебе. Ти навіть не уявляєш як, але не тут, не в машині. Не надумай вигадувати щось й звинувачувати себе в тому, чого немає.

Я змогла тільки кивнути на його слова. В голові гуділо, ноги були ватяними, я тільки що ледь не віддалася йому в машині. Мені було плювати, що ми стоїмо в моєму  дворі і нас можуть побачити, бо на вулиці майже світло. І це він зупинив мене, а не я його. Ще один плюсик летить до Кирила.

— Я піду, — промовила невпевнено.

 — Іди, — нахилився і швидко поцілував мене у вуста.

Ледве пленталася до під'їзду, насилу переставляючи свої занімілі ноги, біля дверей обернулася, машина ще стояла. Через скло нічого не видно, але мені дуже хотілося, щоб він у цей момент дивився на мене.