Розділ 3

Аня

Проспавши весь ранок і половину дня, прокинулася з рішенням залишити вчорашню клубну пригоду в минулому. Наївно було думати, що я подобаюся Кирилу більше, ніж дівчина на одну ніч. Краще не згадувати про нього, чим швидше забуду, тим спокійніше стане життя. А він вже так точно мене і не згадає. Мені й так вистачає хвилювань в універі. На такому позитивному рішенні встала і пішла, себе улюблену, балувати смачненьким. 

Машка не з’являлася цілий день і я присвятила весь час собі, розслабилася і відпочила перед початком навчального тижня.

— Ненавиджу тебе, — пробурчала, дивлячись на телефон.

— Алло, — прохрипіла в слухавку. — Машо, я тебе покусаю.

— Ой, Анько, ти ще спиш? Ну вибач. Ти не чекай мене, йди сама.

— А ти де?

— У Кирила ночувала, він підвезе мене до універу.

Що? Ніколи не чула, щоб вона у когось ночувала. Сон, як рукою зняло, коли  почула ім'я цього грубіяна.

— Що ти там забула?

— Скандал вчора влаштувала, твою честь, між іншим, захищала. І повір мені, він поплатився за свою поведінку. Набридла йому так, що він ще не скоро з'явиться у мене на очах, весь вечір бурчала.

— Ох, Марійко, — я усміхнулася. З подругою мені дуже пощастило. Вона для мене, як сестра. Так і розчулитися не довго. — Гаразд, Машуль, побачимося на парі.

— Бувай. Дивися не спізнись. Все, побігла, деспот кличе.

Я відкинулася на подушку і заплющила очі. Життя налагоджується. Ще б не згадувати той поцілунок в «Пульсі» й спокій гарантовано.

Швидко зібравшись, випила чашку кави й помчала назустріч новому дню. Сподіваюся, він буде продуктивним, і непотрібні думки вивітряться з голови.

Підійшовши до універу, я одразу помітила його машину. Блін, тільки цього не вистачало. Як мені його обійти? Хоча, може у нього тут знайомі навчаються. Звідки ця впевненість, що він чекає мене? Заспокойся, Аню, нічого він тобі не зробить, тут повно народу.
Піднявши підборіддя, гордо рушила до універу. І тільки наблизилася до машини, дверцята відчинилися. Не поспішаючи, Кирило вийшов і подивився прямо на мене.

— Привіт, Аню! Відпочила?

— Привіт, — намагалася не видавати своє хвилювання. — Відпочила.

— Не хочеш знати, як у мене справи? Чи нічого не болить? — на цих словах він підійшов ближче, а я відступила на крок.

— Сам винен, — якомога суворіше буркнула у відповідь.

— Значить це я неврівноважена людина? Я ж тобі боляче не робив.

— А не треба було приставати, — прошипіла, щоб ніхто не чув.

— А ти така неприступна дівчинка, яка спочатку фліртує, а потім динамить?

— Я не дівчинка на одну ніч! Ніхто з тобою не фліртував, ти сам собі придумав.

Ну ось, я це сказала.

— Знайди собі іншу іграшку. Чи у тебе з цим проблеми?

— Що ти, ніяких проблем, — зарозуміло буркнув. — Могла б і сама переконатися.

— Ага!  То не я біжу переконуватися? — закінчилося моє терпіння. — Пропусти, у мене пара.

— А тебе ніхто не тримає, біжи, малявко. Але пам'ятай, далеко від мене не втечеш.

— Відчепися від мене, — розгнівано зиркнула на нього і помчала в аудиторію.

Залетівши в останній момент перед дзвінком, швидко сіла біля Маші й видихнула.

— Привіт. Ти чого така засмикана? Проспала?

— Ти сама мене розбудила, — гаркнула на Машку. — Я навіть вчасно прийшла, тільки от зустріла твого братика і трохи затрималася.

— Що він тобі сказав? — насторожилася Машка.

— Сказав, що від нього не втекти. Дивний такий, війна у нас, Машо. Він мене бісить.

— Вчора, після мого багатогодинного бурчання, він сказав, що нафіг йому не потрібна ніяка Аня.

А ось це вже образливо. Можна подумати, мені він потрібен. Хамло!

— От і добре, нехай не потрапляє мені на очі. А то ще раз вріжу, — ми розсміялися, але в цей момент зайшов викладач і почалася нудна лекція.

Діми та Віки на першій парі не було. І якщо Віка з'явилася на другу, то Дімки не було цілий день.
Обідаючи в їдальні, кожен думав про своє. Маша щось строчила в телефоні, голосно пихкаючи, Віка копирсалася в тарілці з салатом, а я просто намагалася не думати про вранішній інцидент і зосередити всі думки на навчанні.

— Як він мене дратує, — не витримала Маша.

— Хто? Кирило?

— Ань, ну до чого тут Кирило? Андрій, цей клубний цар, пристав, як п'явка, відволікає від серйозних справ.

— Це які у тебе серйозні справи? — розсміялася.

— Хіба мало в мене справ? Не хочу його бачити! Відпочити нормально не дав, так тепер ще й пише фігню всяку, — обурювалася подруга.

— Машо, а чому ти його так недолюблюєш?

— А чого це я повинна любити цього хама? Мудрує багато. Не хочу про нього говорити, —  відрізала Машка й перескочила на розмову з Вікою.

— Вікусь, а де твій переслідувач?

— Ой, дуже мені потрібно знати, де його носить. Знову, напевно, підчепив когось і прогулює. Без нього легше дихати. Ходімо, скоро пара почнеться, — Віка, встала і віднесла свій цілий салат, ми з Машею пішли за нею.

— Дівчата, а давайте сходимо в кафе, — запропонувала їм. — Завтра батьки прилітають, а сьогодні часу повно, можемо поспілкуватися.

Вони залюбки підтримали мою ідею. Краще приємно провести час з подругами, ніж сидіти вдома і відганяти настирливі думки про одного хамовитого красеня.

Вже пізно ввечері, коли лежала в ліжку, знову згадала про нього. Потрібно дорослішати, не вестися на красиві слова і тримати обличчя, хто б зі мною не говорив. Нікому не дозволю собою скористатися. Достатньо Єгора.
І тільки я задрімала, як телефон дзенькнув повідомленням. Це, напевно, мама написала. Вона завжди пише, коли вони сідають у літак. Дотягнувшись до тумбочки, відкрила повідомлення і сон розвіявся.

Кирило: Недоторко, ти спиш в піжамі?

Я : Звідки в тебе мій номер? — швидко набрала відповідь, дратуючись.

Кирило: Це важливо?

Я: Ні! Не пиши мені.