Розділ 1

Аня

— Ань, ну ти йдеш? Скільки можна чекати? Ми тепер точно запізнимося! — Машка стояла на порозі й підганяла мене вже хвилин десять. — Не дуже, ти поспішаєш у доросле життя, — бурчала подруга.

Сьогодні перший навчальний день в університеті. Тепер ми гордо звемося першокурсницями. Зібравши все необхідне, я швиденько взулася і вискочила з квартири. Бігли ми швидко, точніше — мчали, як очманілі, лише б не спізнитись в перший день. Якщо сусіди бачили нас з вікна, напевно, думали, що у нас дуже сильне бажання вчитися. А оскільки ми з Машкою майже все життя живемо в одному під'їзді, то бачать нас разом постійно. Ми навіть вчилися в одному класі і, звичайно, Маша знає про мене все.

Саме Маша витирала мені соплі, коли я розлучилася зі своїм хлопцем і страждала після першого невдалого кохання.

З Єгором ми зустрічалися рік, і я думала, що все життя проведу з цією людиною. Навіть батьки звикли до нього і часто запрошували в гості. Я ж, за словами моєї подруги, дуже наївна і ніякі її доводи, що він не такий вже лапочка не сприймала. Але Машка краще відчуває людей. В один прекрасний день Єгор мені просто повідомив, що зібрався вступати в інше місто і наші стосунки вижили себе. Йому потрібно розвиватися, тому він мене кидає. Ось так і розбилося моє щастя, а в той момент я щиро вірила, що це справжнє кохання. Перше і на все життя. Машка, звичайно, мовчати не стала і з усією своєю шаленою енергетикою зробила все, щоб це літо мій колишній запам'ятав надовго.

У неї був цілий план знищення ворога. Де б ми не побачили Єгора, це завжди закінчувалося Машиним криком і розмахуванням кулаками. Єгор дуже швидко відступав і намагався не потрапляти їй на очі, на мене він взагалі не дивився. Подруга кілька років ходила на карате і була горда, що може постояти за себе і мене захистити. Правда техніка не дуже була схожа на професійну, але я про це мовчала, все-таки приємно, коли близька людина піклується про тебе.

Оскільки мої батьки взяли на себе бабусин бізнес, то дуже часто я залишалася одна, і Маша не давала мені нудьгувати. З її характером вона точно стане відмінним фахівцем.
З такими думками я й бігла за подругою до універу. Добре, що від нашого будинку, хвилин двадцять ходьби. Ми ж долетіли за десять, і саме вчасно.

Лінійка не дуже нас порадувала і нічим не відрізнялася від набридливої шкільної. Потім всі розбрелися по своїх аудиторіях. Ми з Машею, взявшись за руки, плелися за натовпом в будівлю університету. Опинившись в потрібній аудиторії, вирішили не випендрюватись і сісти ззаду, якомога далі від викладача і, так сказати, для більш детального огляду всіх присутніх.
 — Можна тут сісти? — до нас підійшла тендітна блондинка.

— Сідай, будь ласка, — усміхнулася, бо потрібно ж якось налагоджувати стосунки в групі.

— Мене звати Віка, — сказала дівчина.

— Я Аня, а це Маша, — відповіла, штовхаючи Машку в бік.

— Привіт, вибач відволіклася, — усміхнулася Маша.

— Дуже приємно, — відповіла Віка, дістаючи блокнот. — Готуйтеся, зараз КАА прийде і почне свій кровожерливий танок.

— Хто це? — перепитала здивовано.

— А ви не в курсі? Це наш куратор, Ковальова Аліна Андріївна, вона ще англійську у нас буде викладати. Так що, дівчата, звикайте. У мене сестра на третьому курсі вчиться, вона мені все про неї розповіла. Каже, вимагає багато, але по програмі, а от характер не дуже. Якщо когось не злюбить, так це до кінця. З нею краще не жартувати та не сперечатися.

— Спасибі, що попередила, — шоковано протягнула Маша. — Зараз ми дізнаємося, як нам жити всі ці п'ять років.

Поряд із Вікою сів хлопець, махнув нам усім, типу, не звертайте уваги, і втупився в телефон.
 Через хвилину в аудиторію увійшла висока і дуже худа жінка, на вигляд років сорока. Нічого відразливого. Але, коли вона почала говорити, я зрозуміла, що її ініціали говорять самі за себе. Голос й насправді один в один з пітоном Каа із Мауглі. Ми з Машею ледь стримувались, щоб не сміятись, але згадуючи настанови Віки, швидко взяли себе в руки та, з серйозними обличчями, вслухалися в промову викладача.

Після другої пари вирушаємо в столову, як сказала Маша, заїсти стрес шоколадкою. Купивши до неї чаю, сіли за столик. До нас приєдналася Віка і почала вводити в курс справи, бо їй сестра надавала купу порад.

— Що будеш, крихітко? — ми, як по команді, повернули голови й побачили хлопця, що сидів з нами на парі. Дивився він на Віку, а вона, закотивши очі, відвернулася, нічого не відповівши. Він лише хитнув головою, підвівся і пішов.

— Ви знайомі? — не витримала Маша.

— Не звертайте уваги, він мене в школі дістав, ще й сюди приперся. Ніякого порятунку нема від нього. Мені навіть нормально спілкуватися з хлопцями не можна, на горизонті завжди маячить цей мачо.

— Начебто симпатичний хлопець, — заступилася за нього. — Чим він тебе дістає?

— А тим, що я відмовила йому, бо з бабіями справ не маю. Ось, тепер всіляко псує мені життя, з'являючись поряд, в невідповідний момент.

— Може, ти йому справді подобаєшся? — не відставала.

Маша подивилася на мене і скептично вигнула брову. Знає, яка я довірлива.

— Спочатку і мені так здавалося, а коли побачила, як часто він змінює дівчат, вирішила, що такого щастя мені не потрібно.

— Як я тебе розумію, — здивувала Машка такою заявою. Тепер мені довелося широко відкрити очі й витріщатися на подругу. 

— Про що це ти? Я чогось не знаю?

— Та все ти знаєш! Я ж казала тобі про свого двоюрідного братика, який жодну спідницю не пропустить? Ніяких серйозних стосунків, дівчата на нього так і вішаються, а він грає ними, як хоче.

— Ось, я про це і говорю, — підтримала її Віка. — Краще бути самотньою, ніж використаною.

Маша стурбовано зиркнула на мене. Напевно, думала, що на мене налинуть спогади. Але ні, я стійко тримала обличчя. Вирішила почати все спочатку, значить так і буде.

— Допиваємо чай і побігли на пару, а то він знову преться до нас, — пробурчала Віка. Не встигла вона договорити, як поруч на стілець знову плюхнувся хлопець і втупився на Віку.