Таке складне просте, таке просте складне

Серпень закінчився, вересень «постукав» у двері. Орди осінніх дощів у парі з сонячними днями захопили будні. Здавалося, що пори року не могли поділити сезон: Літо не хотіло відпочивати, а Осінь натякала:

— Досить дуркувати. Дай спокій, відпочинь та подумай, чим потішити світ наступного року.

Розмови тривали недовго — й невідомо: чи то Літо прийшло до тями, чи то Осінь влаштувала істерику численними опадами, заховавши за хмарами обурене Сонце. Сонце ображалося недовго — така вже в нього натура. До того ж, отримавши нагоду посяяти кілька годин, воно вдоволено занурилося в обійми пухких хмаринок.

Частинка планети поринула в осінній вир. Сезон брудного взуття та посиденьок під ковдрою з горнятком чаю було офіційно відкрито. Чай — не для всіх, адже є й ті, хто віддає перевагу каві. До того ж не варто забувати про клуб прихильників гарячого шоколаду. Яскравим прикладом останніх були Маріанна та Фредерік.

З приходом осені вони дедалі більше нагадували подружжя — збентежено відвертали погляд, щойно мова заходила про статус стосунків. Чешир спостерігав за ними й дивувався: чому вони не можуть почати офіційні відносини? Гектор біснувався, раз за разом намагаючись пояснити ситуацію:

— Чешире, зрозумій нарешті: не кожна людина здатна зізнатися у своїх почуттях, — папуга з роздратуванням почав гризти крейду.

— Але як так? Подивися на Лілі та Артура: поріднилися, тішаться, підтримують, піклуються одне про одного. Чому Фредерік і Марі не можуть так само? Вони ж самотні, подобаються одне одному, мають усі шанси стати щасливою парою й провести разом решту життя, — наївно нявкав Кіт.

Папуга збирав залишки терпіння до купки:

— Не всі стосунки — надійні. Люди здатні як любити, так і грати в любов. Імітуючи почуття, вони переслідують вигоду, або ж керуються не коханням, а страхом залишитися на самоті.

— Гекторе, я не можу зрозуміти: як і навіщо імітувати любов, а не просто любити?

— Просто любити — неможливо. Це складне почуття, яке водночас дивує своєю простотою й складністю. Любов потребує усвідомленості та розуміння. А просто... просто можна використати почуття іншої людини, насолоджуючись привілеями, що виникають унаслідок її закоханості.

Чешир почухався за вухом:

— Складно якось... Виходить, одна людина може любити, а інша — користуватися її почуттями?

Гектор полегшено зітхнув:

— Саме так, — підтвердив папуга. — І з дружбою буває так само.

— Дивно це. Видно ж, коли фальшивлять — чом би одразу не відмовитися від поганої людини?

— Почуття — складна штука, здатна засліплювати дужче за Сонце. Люди часто змушують себе вірити, всупереч усьому. Тверезий погляд приходить із розумом, розум — із практикою, а пр...

— А практика, — підхопив Чешир, — приходить з досвідом. Не завжди хорошим. Через це після численних невдач втрачається довіра.

Папуга закивав. Місяць пояснень не минув даремно. Немов почувши згадку про себе, повз них пройшли Марі та Фреді. Він ішов упевнено, а вона — трохи зніяковіло, тримаючись за його руку.

Дві пари очей спалахнули зацікавленістю. Переглянувшись, Кіт із папугою вирішили задовольнити свою допитливість…

Підійшовши до виходу з будинку, чоловік нахилився до жінки й промовив:

— Мені потрібно тобі дещо сказати. Вислухай мене — це важливо.

Замість відповіді Маріанна взяла Фреді за руку й кивнула. Він накинув їй на плечі свій піджак і повів до альтанки в садку. Слідом за ними, тихо крокуючи, прямували шпигуни.

Дійшовши, Фредерік дістав з-під пахви дві подушки й поклав їх на лавку, запрошуючи Марі сісти поруч. Коли вони влаштувалися зручніше, він заговорив:

— Упродовж шести років ми встигли пізнати одне одного. Провели разом не один вечір, приготували не один сніданок, обід та вечерю… І я усвідомив, що зараз у нас спільна не лише робота, — Фредерік глянув Марі в очі. — Є речі, які неможливо ігнорувати постійно.

Жінка відвела погляд, намагаючись відсунути від себе очевидне й не зважати на думки, які переслідували її впродовж останніх місяців.

— Фредеріку… Ми занадто не молоді для такого ризикового почуття, як любов, — мовила вона. Незважаючи на слова, її долоня опинилася поряд.

— Час — не людина. Він не чекатиме, поки ми наберемося сміливості. У моєму житті були випадки, коли зволікання коштувало надто багато. А зараз... — запала мовчанка, їхні пальці переплелися. — Я хочу поділитися з тобою своїм минулим, бо бачу тебе поряд у майбутньому.

Марі підсіла ближче. Фред на мить замовк, подивився на їхні долоні й почав:

— Я проходив службу на флоті. Потоваришував із чималою кількістю славних хлопців. Бувало різне: від хованки зубних щіток до поїдання згущеного молока тими ж щітками… Через пів року мене відправили додому у відпустку. Я пообіцяв хлопцям привезти домашнього вина, а внаслідок…

Він стиснув долоню Маріанни, але поспіхом прибрав руку.

— Ні, продовжуй, — її долоня знову лягла поруч, пальці з’єдналися.

— В рідному місті мене чекала дівчина. Приїхавши, я звинуватив її та свого найкращого друга у зраді. Згодом дізнався, як усе було насправді. Моя мати не хотіла, щоб я взяв за дружину дівчину з провінції, тож вигадла план. Вона відправила Ангелу по яблука, а мого друга — допомогти їй із фруктами для пирога. Перед тим мама повідомила, що мій рейс запізниться на годину. Звісно ж, він не запізнився. Мати йшла поруч зі мною, детально розповідаючи про «зраду», спеціально проклавши маршрут через сад…