Казка довжиною у життя

З моменту зустрічі Чешира з Капелюшником минув місяць… і чотири роки. Аліса подорослішала, безсонні ночі залишилися в минулому. Гектор загубив дві пір’їнки під час зимової гонитви за сніжинками. Чешир продовжував пізнавати світ — іноді з подивом, іноді з легким шоком. Востаннє він здивувався, побачивши чоловіка у спідниці… в обіймах бороданя з косами до пояса. І все було б менш трагічно, якби не думки про таку різну любов.

Арчібальд з Елізабет неабияк захопилися допомогою у вихованні Аліси, здобувши почесні титули хресних батьків. А Марі з Фредеріком стали тіткою й дядьком — не лише за статусом, а й за суттю. Сварки між Ліліан і Артуром із часом перетворилися на суперечки, після яких вони надовго зникали в спальні. З’явилося й нове правило: щосуботи до вечора неділі подружжя проводило час лише для себе, вирушаючи в невеликі подорожі.

В одну з таких субот Арчі та Ельза приїхали доглянути Алісу. Дівчинці не сиділося на місці з того самого дня, як вона покинула колиску. А ще в неї сформувалася особлива звичка — ставити питання про все на світі, включно з дуже особистими темами. Тож після відповіді на питання: «Чому небо блакитне?» — цілком могло з'явитися наступним: «Чому деякі люди, тримаючись за руки, одразу відпускають їх, якщо хтось дивиться?». Аліса жодного разу не зрадила жодної таємниці, яку їй довірили. Саме тому їй довіряли — і саме тому Фредерік із Марі могли бодай із кимось ділитися своїми думками одне про одного.

Ліліан та Артур стояли у вітальні, схилившись над мапою. Їм закортіло з’їздити з наметами до озера неподалік Грейнвіля. Раніше вони оминали це місце: бо було надто холодно, або ж з’являлася цікавіша альтернатива. Але цього дня спека промовисто кликала до водойми. Вивчення маршруту тривало до тієї миті, коли до будинку увійшли Арчі з Ельзою.

— Що це ви розглядаєте на цьому клаптику паперу? — поцікавився Арчібальд, стаючи позаду них і вказуючи пальцем на мапу.

— Коханий, ти давно не тримав мапу в руках, якщо ставиш такі запитання, — лагідно відповіла Ельза, поклавши долоню на плече чоловіку.

Артур простягнув карту, вказуючи кінчиком вказівного пальця на зеленкувату смугу та блакитне коло.

Гості переглянулися й лукаво посміхнулися.

— Чудове місце. Пов’язано з ним чимало спогадів, — промуркотіла Ельза, поглянувши на чоловіка.

— А ще там водяться величезні зайці, — додав Арчібальд, заплющуючи очі в спогадах. Ледь їх розплющивши, зустрів погляд дружини. — І там я здобув найсолодший поцілунок у житті.

— От такої, — в унісон вигукнули Ліліан і Артур.

Ельза приклала подушечку пальця до вуст, натякаючи на те, що деякі моменти мають залишатися лише між тими, хто їх створив.

До кімнати ввійшла Аліса. На плечі в неї сидів Гектор, а слідом, неквапом, ішов Чешир.

— Приїхали, приїхали! — радісно вигукнула дівчинка, стрибнувши на руки до Арчібальда і простягнувши долоню Ельзі.

— Руки прийнято тиснути між чоловіками, рідненька, — напівсерйозно промовила Ельза, потискаючи їй руку.

Аліса хитро посміхнулася.

— Але ж я вже не маленька. Та й вам було би важко тримати мене на руках — тримати щось більше за сумочку жінкам не личить. Це справа чоловіча.

Чешир вмостився на канапі, а Гектор сів йому на спину. Обидва дослухалися до розмови. Артур усміхнувся й підійшов до доньки, а Ліліан, сховавши обличчя за пасмом волосся, вкладала мапу до рюкзака.

— Твоя мама каже мудрі речі, — мовив Артур, легко тицьнувши пальцем Алісі в носик. — Звісно ж, мішок з горіхами чоловік не дасть жінці нести на плечах, а от щось маленьке й говірке — цілком.

Аліса замислилася.

— Я вас образила? — тихо запитала вона.

— Ні, крихітко. Але якщо почуєш щось цікаве — завжди запитай, як саме це розуміти.

Ельза витягла з кишені пакуночок цукерок і простягнула його дівчинці. Аліса подякувала, розділила солодощі між усіма, не забувши й про Кота з папугою.

— Тоді я буду ставити більше запитань… — Зробивши паузу, дівчинка обвела поглядом присутніх. — Навіть уночі.

Усі знали — вона не жартує. Але ніхто не сердився, адже бажання знати народжує особистість, здатну шукати відповіді, а не втішатися готовими стереотипами.

— Тааак, — прошепотіла вона, пересипаючи цукерки з пакета в кишеню, — а це буде Фредеріку та Марі. Я — на двір.

Вона підхопила Кота на руки, птах сів їй на плече, вичікуючи, поки вітер відкине чепчик назад. Аліса вибігла з кімнати.

— Через десять років з нею не кожен дорослий зможе говорити на рівних, — прокоментував Арчібальд, підійшовши до Артура й показуючи на мапі найзручніший маршрут до озера.

— До речі, — спохопилася Ельза, — а де Марі з Фреді?

Ліліан усміхнулася:

— Минулого тижня Фредерік показував Марі, де він виріс. Цього — Марі вирішила показати, де виросла вона.

 Усі зрозуміли, до чого йде справа.

Отримавши останні настанови від Арчібальда, Артур зробив кілька позначок на мапі. Спакувавши речі до автівки, молодята вирушили в дорогу, залишивши звіро-людячу ватагу вдома.