Явлення дитя народу

Бартред наступного дня відправив один примірник контракту з підписом у рекламне агентство Артура та Арчібальда. І не помилився — отримав місце в громадській палаті. Що стосується білявки... Навряд чи їй довелося нудьгувати того вечора. І, здавалося б, варто розповісти про те, що відбувалося після, але... Та ніч була надто важливою, щоб про неї не згадати. Арчі вперше за десять років подарував дружині квіти без причини: стосунки заграли новими барвами. А ще... Цієї ночі на світ з’явилася нова людина.

Битва між ніччю і днем добігла кінця. Місяць у ролі верховного полководця піднявся над полем бою, захоплюючи небайдужі до естетики душі, крадькома зачіпаючи й осіб менш окрилених. Зірки де-не-де з’являлися в очікуванні параду на честь перемоги, гублячись на тлі чорного неба. Час від часу вони, граючи в хованки з хмарами, дратували шанувальників сузір’їв.

Чешир був на коні (не в буквальному сенсі). Під враженнями від розповіді Артура, кіт без зусиль обігнав машину, бажаючи поділитися почутим із Гектором. Думки здатні засліплювати. Мабуть, це і було відповіддю на питання, чому карета швидкої допомоги, пролетівши нижче рівня очей, залишилася непоміченою. Тоні, водій Арчібальда, помітивши її, побачив значно більше. Впіймавши на собі погляд Артура, водій спритними рухами розвернув автомобіль на 180 градусів і риссю погнав услід.

Опинившись неподалік маєтку, Чешир помітив Гектора: той наближався до нього з шаленою швидкістю. Ледве вони порівнялися, Гектор випалив:

— Ліліан відвезли в лікарню! Я нічого не зрозумів, але почувши крик прокинувся і побачив, як її забирають у карету. Тоді й кинувся навздогін.

Погляд кота перетворився із захопленого на тривожний. Без зайвих слів пухнаста лапа схопила папугу, саджаючи на смугасту спину.

— Тримайся міцніше, — прошепотів Чешир і рвонув з місця, залишивши по собі клаптик шерсті.

Чи варто описувати пейзажі, численні будинки та інші дрібниці, які пролітали повз, якщо вони в той момент не означали абсолютно нічого? Розум Чешира та Гектора охопили переживання. Їх не хвилювала ані потенційна втрата рідного дому, ані краса ночі, ані погляди людей на бузкову хмаринку, що мчала зі швидкістю світла. Думки поглинуло питання стану Ліліан та її дитини. Обидва під час польоту не обмовилися жодним словом.

Згодом на горизонті з’явилася карета швидкої допомоги, за якою мчала чорна машина, супроводжувана двома поліцейськими авто з наміром її зупинити. Гонитва в гонитві тривала недовго: за п’ять хвилин усі зупинилися біля великої будівлі. Над нею височів червоний хрест, що тримав на собі кубок у зміїних обіймах.

Карета швидкої допомоги проникла на територію лікарні без проблем, а от Томасу довелося пригальмувати, аби не знести шлагбаум. Копи, побачивши, як з машини виносять жінку в скривавлених простирадлах, не ставили зайвих питань, мовчки виписуючи штраф за перевищення швидкості.

Шлагбаум не зупинив хмаринку: бузковий туман розчинився в повітрі, повністю приховуючи від сторонніх очей кота та папугу. Повз них промчав Артур, кулею увірвавшись до будівлі, залишивши Чешира з Гектором перед зачиненими дверима.

— Ліліан Вільямс, 26 років, шатенка, щойно поступила з пологами.

— Хто ви їй? — запитала медсестра.

— Артур Вільямс, її чоловік. Пустіть мене до неї. Я не стану нікому заважати, лізти під руки й ставити зайві питання. Я просто хочу бути поруч та переконатися, що з нею все гаразд.

— На жаль, це неможливо.

Руки Артура затремтіли, але обличчя було спокійним. Він знав: зайва демонстрація емоцій може зіграти проти нього.

Кіт і папуга, перебуваючи по інший бік дверей, чекали. Вони палали люттю, відчуваючи безпорадність. Раптом у голові Чешира луною прокотилися слова:

— «Чешир, Чешир, де ти? Я... я забуваюся, мені страшно».

Безумство, холод і відчай промайнули тілом: бузковий димок набув чорного забарвлення, в області лап виблискувало сталевим, а замість очей з’явилися криваві вогники, що попереджали про небезпеку. Гектор злякався. Зібравшись, папуга поклав крило неподалік вуха кота. Дві червоні зіниці перестрибнули на власника крила, поступово набуваючи попереднього забарвлення.

У цей момент повз них пройшов чоловік у білому халаті й відчинив двері. Вмить вони прослизнули всередину будівлі, залишаючи по собі чорний шлейф із бузковим відтінком.

Артур не відступав, зібравши всю силу волі:

— Під час пологів чоловіку дозволено бути присутнім. Я хочу використати це право.

— Це не той випадок, запевняю вас, — мовила медсестра. — Вашою дружиною займаються найкращі фахівці. Не варто турбуватися. Ускладнення — звичайна справа під час пологів.

— Я заплачу скільки забажаєте. Якщо ж ні, — Артур подивився в бік пологового відділення, вказавши пальцем на вхідні двері, — це мене не зупинить.

Чоловік у білому халаті почув розмову і мовчки підійшов, узяв Артура за руку і повів за собою, кивнувши старшій медсестрі:

— Я уважно вивчив історію вагітності вашої дружини. Причину ускладнень важко визначити, але я зроблю все можливе, щоб ви повернулися додому разом. У неї почалася кровотеча — це все, що я можу сказати. — Він відчинив двері й повів Артура до лавки навпроти палати. — Будь ласка, сядьте тут і не йдіть далі. Ви зробили все можливе. А тепер дозвольте нам виконати свою роботу.