Заходять якось в бар три мужчини і Кіт...

Минув місяць відтоді, як Чешир та Гектор оселилися в особняку. Кіт встиг пізнати задоволення від точіння кігтів об меблі й зрозуміти, наскільки приємно спати поруч із рідними. Він облаштував собі кілька затишних місць для сну, найчастіше засинаючи поряд із животиком Ліліан. Дитинча рвалося на волю — вагітність добігала кінця.

Гектор виявився хорошим співаком: вечорами він давав концерти, а вранці виконував функцію будильника, вигадуючи за ніч нові сольні партії. Одного разу папуга навіть написав партію для Чешира, щоб заспівати дуетом, але експеримент закінчився польотом в них тапка.

Фредерік та Маріанна порозумілися. Спершу вони вели холодну війну на тему розташування столових приборів біля тарілок, а потім настільки захопилися дискусіями, що не помітили, як почали проводити разом вечори. А вечори були дивовижні. Саме про один із них я і хочу розповісти.

Гектор сидів на гілці дуба, ведучи розмову з родиною горобців, котрі нещодавно переїхали з міста. Він розповідав їм, де можна дістати смачне зерно за доступною ціною. Ліліан і Артур тим часом розташувалися в альтанці, смакуючи прохолодний лимонад. Вусань влаштувався на подушці біля бузкової гілки. Літній вітерець приносив аромат бузку в альтанку, а сонце готувалося грати в хованки з місяцем, потопаючи в пухнастих хмаринках. Трохи осторонь Марі та Фредерік несли все необхідне для вечірнього чаювання. Жасминовий чай доповнював запах гарячої випічки.

— Такого ви не куштували, — гордо заявив Фредерік. — Ці витвори кулінарного мистецтва поєднують досвід майстрів американського та британського походження.

По вінця заповнений кошик із рум’яними булочками та печивом зайняв почесне місце на столі. Поряд з’явилися чашки та чайник.

— В доповнення до випічки буде чай із особливим інгредієнтом — перевіреним часом і смаком, — додала Марі, кидаючи погляд на Фреда.

Не подумайте, це не ворожнеча — радше дружнє змагання, від якого більше користі, ніж шкоди: маючи гідного суперника, стаєш кращим у своїй справі. Того вечора всі це розуміли. Але важко було зрозуміти, як можна з’їсти стільки солодощів. Чешир допоміг упоратися з десятком печив. Гектор не відставав — тягаючи гостинці на верхівку дуба для горобців. Ліліан та Артур, оцінивши ситуацію, перевели погляди на Марі та Фредеріка.

— Ваші кулінарні баталії здатні надати будь-якій фігурі форму кулі, — усміхнувся Артур, показуючи на свій живіт. — Фредеріку, будь ласка, принеси ще два стільці. Марі, постав ще дві чашки. З цього вечора вас посвячено в лицарі ордену «Чаювання». Ваша місія — оберігати нас від орд калорій.

— Ми маємо запаси на кухні! — в один голос вигукнули новоспечені лицарі.

— Прекрасно, — промуркотіла Ліліан. — Несіть усе сюди. Ніхто не піде, доки стіл не спорожніє.

— Але...

— Ми вас чекаємо, — м’яко перебив Артур.

Через кілька хвилин четверо, не рахуючи Кота з купкою печива, сиділи за столом. Господарі дому з усмішкою підсунули вщент заповнений смаколиками кошик у бік помічників.

Ідилію порушило раптове вторгнення: чорна машина повільно наближалася до будинку. Відполіровані до блиску диски віддзеркалювали останні промені Сонця, плавно перетікаючи на задні арки. Дивлячись на автомобіль, виникало враження, наче його творці надихнулися образом чарівної жінки, що лише раз з’явилася у їхньому житті, залишивши по собі незабутні враження. Фари відливали млосним фіолетовим відтінком, доповнюючи обтічний кузов, який розрізав двір уздовж прокладеної доріжки.

На відміну від машини, водій нічим особливим не вирізнявся: незворушність обличчя свідчила про професіоналізм, відточений багатотисячним кілометражем. Впевнені та виважені рухи, з якими він відкрив дверцята, коли автомобіль зупинився, вказували на добре вивчені манери. Завершували образ чорний смокінг і циліндр із золотистими ініціалами «ЛМ».

З машини вийшов чоловік у довгому плащі з тростиною в руках. Зморшки навколо очей натякали на солідний вік. Гостра борідка з вусиками намагалася довести, що їхньому власникові значно менше років, ніж здавалося, проте пасмо сивого волосся, що вибивалося з-під циліндра, заперечувало цей намір — шостий десяток був очевидним.

Саме так колись описала Арчібальда Стокера його секретарка, не помітивши сивочолого за своєю спиною на роботі. Того дня вона отримала десять доларів за добре слово й променисту усмішку.

Побачивши знайоме обличчя, Артур здивувався, міркуючи про причину пізнього візиту. Інші поглянули на гостя з німим запитанням в очах.

— Вибачте за раптове вторгнення, — мовив сивочолий, підходячи до альтанки. — Ліліан, як завжди, чарівна. — Погляд стрибнув ліворуч, зупинившись на Артурові. — Колего, маю до тебе термінову справу, що не терпить зволікань. — Він указав на машину.

— Можу скласти компанію прямо тут, у піжамі й тапочках, — усміхнувся Артур, демонстративно знявши один тапок і піднявши його вгору. — Надзвичайно зручні, кожна нога ніби у власному особняку.

Старий довше дивився на тапок, ніж на його власника:

— Час іде, а манери ті самі. Фредеріку, покладаю на вас великі надії як на вихователя цієї дорослої дитини.

— Сер, у кожному дорослому є трохи дитини. На щастя, Артур уміє контролювати дитячу сторону в товаристві сторонніх. Якщо він дозволяє собі подібне у вашій присутності — значить, ви входите в його коло довіри.