Безмовне знайомство

Разом із ранком настав час сніданку, а разом зі сніданком — прийшов новий гість у пошуках домашнього улюбленця. Вторгнення відбулося несподівано: двері розчинилися, до кімнати увійшов чоловік, ведучи за собою незнайому жінку. Оскільки Бернарда всі добре знали, більша частина уваги припала дівчині.

Вона виглядала ефектно: допитливий погляд карих очей прикривало пасмо шоколадного волосся, яке спадало на плечі. Її рухи випромінювали скромність і жіночність, а хода, сповнена грації, підкреслювала природню красу. Голос лунав ясно, немов перші сонячні промені. Та найбільше уваги привертав круглий животик, у якому хтось невдовзі готувався з’явитися на світ — принаймні так запевняли лікарі.

На сніданок приготували кісточки з м’ясом для собак, рибку для котів і миску молока кожному. Поки Бернард роздавав основні страви, незнайомка наливала молоко, уважно придивляючись до тварин. Чешир завбачливо заховався за кліткою Паніні, щойно гості увійшли до приміщення.

З кожним кроком незнайомки, Кота охоплювало дивне відчуття. Здавалося, що його хтось кличе. Коли дівчина підійшла до клітки Паніні, Чешир переступав із лапки на лапку, стримуючи бажання вискочити. Можливо, йому б це вдалося, якби в голові не пролунав знайомий голос:

«Знайду, як і обіцяла».

Гектор помітив зміни в поведінці друга й хотів запитати, в чому річ, але не встиг: хвіст Кота обережно зняв його зі спини й поставив на землю. У наступну мить Чешир здійснив стрибок, який змінив долю обох.

Перестрибнувши через клітку, він опинився поруч із дівчиною. В одній руці вона тримала миску, в іншій — пляшку з молоком. Від несподіванки дівчина відступила на кілька кроків, впустивши миску. Бернард, залишивши Паніні без рибки, кинувся до Чешира з наміром схопити «порушника». Та Кіт прудко обійшов його, прямуючи до мети — животика дівчини.

Інтуїція підказала Ліліан, що Кіт не становить загрози. Нахилившись, вона відчула, як дві м’які лапки торкнулися її живота, відчувши легкий рух зсередини. Чешир хотів сказати:

«Доброго дня. Хтось усередині вас мене кличе, прошу не ворушитися»,
— але, згадавши заборону говорити людською мовою, просто промуркотів:
— Мяу-мур.

Поглянувши на живіт, він подумки додав:

«Я не знаю, хто ти, але відчуваю, що ми не чужі одне одному».

Відповіді не було, зате Чешир відчув легкий дотик у відповідь.

Діалог перервало втручання Бернарда, який обережно відтягнув Кота, притиснувши до грудей:

— Ліліан, вибачте за цю виставу. У нас усі тварини знають свої місця. Важко пояснити, як цей здоровань опинився поза кліткою.

Гектор, помітивши ситуацію, приготувався до піке просто на ніс чоловікові. Але зупинився, не вірячи своїм вухам:

— Щиро вдячна, пане Бернард, — із усмішкою відповіла Ліліан. — Проте цей жест важко назвати нападом. Не турбуйтеся, все гаразд. І, будь ласка, відпустіть мого Кота — йому незручно, це видно і по обличчю, і по тому, як хвіст невдоволено виляє з боку в бік.

Ліліан підійшла й забрала Чешира, докладаючи зусиль, аби втримати вагу. Побачивши схвильовані зелені очі, вона почухала Вусатого за вухом і провела пальцями вниз по голові до третьої смужки на спині. Чешир уперше відчув дотик такої ніжності, що мало не заговорив.

Вони зустрілися поглядами. Їй здалося, ніби Кіт подумки промовив:

«Чесно кажучи, я інакше уявляв нашу першу зустріч».

Ліліан розгублено посміхнулася, пригадавши, що коти не здатні говорити, а надто ментально. Їй захотілося погладити живіт, аби показати, що вона почула цей внутрішній діалог. Коли вона опустила очі, побачила пухнасту лапку, що лежала на животі.

Бернард усміхнувся, змовницьки підморгнув і додав:

— Якщо це ваш Кіт — то все гаразд. Здається, ми позбавили його сніданку. Думаю, рибка стане гідним вибаченням.

Витягнувши з кошика велику рибину, він простягнув її Чеширу. Той із вдячністю прийняв дарунок, однак одразу ж помітив порожню миску Паніні. Давши зрозуміти, що хоче на землю, він підійшов до клітки й поклав рибу перед чорним котом. Ліліан, усміхнувшись, влила у миску молока. Паніні зворушено спостерігав за подарунками, адже зовсім недавно відчував себе забутим.

Після цього Чешир повернувся до Ліліан і, легенько торкнувшись лапою її ноги, дав зрозуміти, що волів би знову опинитися на руках. Варто зазначити: йому сподобалось бути на руках — і в майбутньому він нерідко використовував свою чарівність у власних інтересах. За мить він уже зручно вмостився в обіймах.

Опинившись над землею, Чешир поглянув на Гектора — переконався, що той у безпеці. Папуга ходив по люстрі, зиркаючи на Кота. В його погляді зчиталася не тільки злість, але й гордість. Вусань підморгнув, даючи знак летіти слідом.

— Дякую за допомогу, — Ліліан простягнула руку Бернарду. — Нам час іти.

Бернард потиснув долоню й, поглянувши на Кота, додав:

— Ти ж розумієш, що їй зараз не можна носити важке? А легеньким тебе не назвеш. Давай так: зараз я тебе занесу до машини, а далі ти вже сам знайдеш іншого носія.

Простягнувши руки, він забрав Кота у дівчини. Чешир вдивлявся в очі Бернарду, який не розумів чого від нього хочу. Згодом, Кіт лапкою вказав на голову. Бернард, слідуючи інстинкту, почав гладити пухнасту морду, яка випромінювала задоволення.