Перше - не означає правильне, особливо, якщо це враження

У міру наближення до землі маленькі крапки, схожі на мурашок, збільшувалися, перетворюючись на людей. Галасливе місто жило своїм життям. На вщерть заповнених вулицях люди поспішали у справах. Чоловік у кепці та відполірованих до блиску туфлях стрімко розтинав потік незнайомців, розштовхуючи людей попереду. Струнка постать у сукні не оцінила зневажливого ставлення до ближнього: вона «випадково» ткнула джентльмена в бік вістрям парасолі, коли той намагався зробити черговий маневр на обгін. Джентльмен повернувся до реальності, усвідомивши, що в гонитві за метою не помічав нікого навколо, створюючи численні незручності для оточення, а власниці парасолі ще й наступив на ногу. Усвідомлення змінилося дією: чоловік уклонився, запросивши потерпілу випити чашечку чаю в кафе на сусідній вулиці. Оскільки ранок видався прохолодним, пані не знайшла причин відмовити.

Доки вони переходили вулицю, хлопець у картузі витягнув гаманець із кишені джентльмена з тростиною, та під вигуки потерпілого, загубився серед натовпу. Чешир із цікавістю спостерігав за ситуацією, а от Гектор — навіть пір’ям не повів. Спіймавши на собі погляд Кота, він сказав:

— Іноді, щоб вижити, доводиться красти. Такий підхід неправильний, тим не менш трапляються моменти, коли інакше ніяк.

— Він зіпсував таку дивовижну мить, — обурився вусатий. — Геть безчесно! Міг би попросити допомоги — навіщо красти?

— Тут як пощастить: можливо, дали б кілька монет, але, швидше за все, нагнали б тростиною по спині. Розумієш, зазвичай люди працюють, аби заробити гроші. Але не всі. Деякі — з особистих причин, нерідко через брак моральних якостей, — крадуть. У цьому світі майже все купується за купюри різного номіналу. За винятком хіба що справжніх емоцій. Та й на них іноді знаходяться торгаші, які встановлюють ціну. Я знаю цього малого, він живе недалеко від мого колишнього будинку. Простіше показати, ніж розповідати, — папуга махнув крилом, вказуючи дорогу. — Полетіли — сам усе побачиш. Нам по дорозі.

Через декілька хвилин хлопець знайшовся — він вмивав обличчя в калюжі неподалік магазину з хлібом. У руках тримав гаманець: витягнув гроші, після чого влучно закинув аксесуар у смітник навпроти, вирушивши до крамниці. Невдовзі вийшов із габаритним пакетом випічки й попрямував у бік найближчої аптеки. Потім усі троє вийшли на широку вулицю.

Поступово людей ставало все менше, а похмурість на обличчях перехожих зростала. Будинки та магазини зникали, поступаючись місцем хатинам, зведеним похапцем — вони ледь захищали від дощу. Зсередини халуп, відчувши запах їжі, визирали голодні обличчя. Одне з них вибігло зі свого притулку й кинулося до юнака. Хлопець виявився моторнішим: наче за помахом чарівної палички він підкинув пакет у повітря, перестрибнув через невисоку огорожу й упіймав пакунок з іншого боку. П’яне тіло не розрахувало швидкість — вдарилося об загорожу й розпласталося на асфальті. Хлопець пішов далі, залишивши позаду постать, що в маренні намагалася звестися на ноги.

Вулиця звужувалася. По обидва боки виростали будівлі — на перший погляд звичайні, але з глибокими тріщинками на стінах, що різко контрастували з охайністю навколо. Ця чистота розповідала про мешканців маленьких будиночків, про те, як навіть у скруті людина може не втрачати почуття власної гідності, намагаючись створити затишок.

Пройшовши ще кілька метрів, хлопець зупинився й постукав у двері. Ніхто не відчиняв. Він постукав сильніше.

— Хто там? — пролунав стишений голос з-за дверей.

— Це я, Томас.

Двері прочинилися. Посередині стояла дівчинка років дев’яти в залатаній сукні. Побачивши брата, вона зраділа, а вловивши аромат свіжої випічки — одразу кинула погляд на пакет. Хлопець дістав із нього булочку та простягнув її молодшій сестрі, зайшов у будинок і зачинив двері за собою.

Папуга тицьнув у видимий кінчик хвоста Кота крилом, вказуючи на другий поверх. Піднявшись, два погляди почали вивчати кімнату. У центрі стояв стіл, накритий скатертиною з зображенням двох лебедів. Неподалік, на ліжку, лежала жінка. Вона важко закашляла, розплющила очі, поглянула на квітучу лозу над головою й знову занурилася у сон.

За мить брат з сестрою увійшли до спальні. Розклавши покупки на столі, обидва наблизилися до матері. Донька поцілувала її в лоб, пробуджуючи від сну. Жінка відкрила очі, і дівчинка поклала в її долоню булочку. Син тим часом посміхнувся, показавши флакон із мікстурою. Губи жінки заворушилися. Важко сказати, чи вдалося їй щось промовити. Вона з видимим зусиллям потягнулася до дітей, обіймаючи їх у мовчазному пориві тепла. У цих обіймах було більше змісту, ніж у всіх словах світу.

Спостерігаючи за цим, Чешир відчув, як щось тепле стікає щокою, потрапляє на вуса й крапає на підлогу. Ніжний відтінок смутку розтікався по душі, мов мед. Він не зовсім розумів, що відбувається, але не боявся. Інтуїтивно Кіт усвідомлював: пережиті емоції — один із найважливіших ключів на шляху до розуміння людей.

Гектор спостерігав за Чеширом, добре розуміючи, з якими почуттями той стикнувся.

— Мати цих дітей смертельно хвора. Якби не ліки — до кінця тижня вона б померла, як і їхній батько три роки тому, — пояснив папуга.

Котячі очі округлилися.

— Хіба той юнак не міг заробити гроші чесною працею, як усі порядні люди?

— Він так і робив, — провадив пернатий. — Пам’ятаєш чоловіка, в якого хлопець украв гаманець? Той звільнив Томаса з роботи, бо хлопець не продав усі газети за один день. А як «компенсацію» забрав у нього заробіток за весь тиждень. Парубок розраховував купити ліки для матері. Тоді на вулиці була злива, навіть птахові з гнізда не хотілося вилітати за зерном, не те що газету купувати людям. А збиток треба було на когось списати.