Розділ  X: Вечірній рудий страх.

Розділ  X: Вечірній рудий страх.

Перші зорі  сором’язливо з’являлися над тихим вечірнім лісом, сутінки повільно стелилися над землею, закриваючи пелюстки квітів, готуючи їх  до нічного відпочинку, поступово замовкав пташиний гомін, ніби боявся ненароком злякати наближення сну, а він ішов.

Тренованими рухами досвідченого мисливця, який подолав безліч миль, залишаючись непомітним, він тихо і швидко пересувався по м’якій траві, майстерно обходячи кущі та молоді пагони дерев, які ховали його силует, розмитий світлом молодого місяця. Він ішов до цілі, гострий слух і чутливий ніс вели його у потрібному напрямку, він був спокійним і зібраним, готовий будь якої миті кинутися вперед і завдати удару. Він був лисом, одвічним ворогом всієї лісової малечі, яка тремтіла від однієї згадки про його існування. Навіть у страшному сні ніхто не мав бажання зустрітися з лисом, адже побачити лиса - це було останнє, що можна побачити у своєму житті.

Лис стрімко наближався до своєї мети, ще один кущ і він побачить те, що таким знайомим запахом нестримно тягло його вперед. Кролі. Він побачив їх, напружився, готуючись до стрибка і закляк на місці.

Рішення, яке мусив прийняти рудий лис Фукс, а саме таким ім’ям пошепки називали його у лісі, було не простим, як і видовище, що відкрилося його очам, коли він вискочив із зарослів. 

На маленькій галявині у м’якому місячному світлі спокійно сиділа вся кроляча сім’я і мирно спілкувалася з лисенятами, побачити яких у кролячій компанії лис Фукс аж ніяк не сподівався. Які думки відвідали голову Фукса невідомо, але дивлячись на своїх дітей, що мирно поводилися з кролями, він зрозумів, що віднині кролі, принаймні ця сім’я, більше не його здобич. Так само непомітно, як і прийшов, лис миттю зник у хащах, і навіть Коата, яка нібито побачила якусь тінь біля кущів, не підозрювала, в якій небезпеці перебували вони хвилину тому.

А було так : на гостинах у річкових друзів кролі настільки захопилися спілкуванням з новими знайомими, що втратили контроль над плином часу. Однак Чіки, дивлячись як сонячний диск котиться до обрію, вирішив не турбувати Коату і не псувати друзям свято, а прийняв рішення самостійно убезпечити дорогу додому вечірньої пори.

Думаючи про це, він згадав про малих лисів, котрі приходили на вечірку Коати познайомитися. Тоді всі гості, хоча і не одразу, але дозволили малим хижим бути присутніми у своїй компанії. Тож маючи таких знайомих у супроводі своєї команди, думка про безпеку стає зайвою.

Чіки покликав Флая, самого моторного із своїх синів, і наказав йому негайно летіти у саме серце лісу, до глибокого темного урвища, яке лисиці обрали для своєї нори, і зробити все, щоб привернути увагу лисенят.

Часу було обмаль, і хоча Флай знав про лисячу нору лише із розповідей своїх батьків, він чудово орієнтувався у лісі і навіть у сутінках, завдяки своїй швидкості і малому розміру, міцні крила принесли Флая прямо до входу у лисячу нору, де він ледь не зіткнувся з лисом Фуксом, який неспішно збирався на полювання. Лис відмахнувся від горобця, як від набридливої комахи, буркнув щось невдоволено на його адресу і зник у кущах, а Флай сів прямо на порозі нори і почав кричати так голосно, що навіть сороки на сусідніх деревах затихли і з подивом дивилися, як дрібний горобець вимагає зустрічі з мешканцями лисячої нори.

Флай кричав і танцював біля нори, аж поки не з’явився малий лис, здивовано розглядаючи горобця, і хоча серце Флая тремтіло у грудях, він сміливо підійшов до лиса і розповів про причину своєї появи.

Так народилася легенда про горобця, який без остраху гостює у лисиць, а історія про вечірню мандрівку кролячої родини закінчилася, та на щастя, вона не остання.