Розділ 25. Попелюшка вирушає на бал

У житті не завжди все йтиме так, як ми того прагнемо. І мова зараз не лише про негативні аспекти цього вислову. Нам інколи зраджують, інколи зраджуємо і ми, та все ж існують люди, через появу яких усе змінюється на краще. Той день, коли я залишилася на подвір’ї Кінга, я пам’ятатиму все своє життя, адже саме тоді я зрозуміла, яка людина весь цей час була поруч зі мною.

Навіть зараз він поруч; сидить біля мене у кріслі. Цей хлопець прийшов раніше, аби підтримати мене. Здається, він розуміє все й без зайвих слів. А де ж мій найкращий друг Рей? Він просто зник, сівши в інший вагон потягу, піддався впливу більшості. Ми провели з ним цілий день, і мені здавалося, що все між нами налагоджується. Та я помилилася. Рей завжди ставить свої почуття на перше місце, на відміну від Кайла. Кінг прийшов до мене, коли інші відвернулися. Він поставив себе на моє місце й пробачив, коли Реймонд накрутив себе ще більше, ображаючись на щось, що мені не зрозуміло. Хіба ми не помирилися? Хіба я не обіцяла йому, що повернуся? Навіщо взагалі повертатися туди, де тебе не чекають?! Ми зараз живемо всі поряд, а здається, що в різних країнах! Лишенько, тепер і я себе накрутила!

Я зітхаю, переводячи погляд на Кінга, який тільки цього й чекає. Він підморгує мені, даючи зрозуміти, що варто трохи розслабитися. Напевно, усе написано на моєму обличчі.

«Хай мене покрасять, він такий гарний, що аж дихати важко!» — варто Кайлу подивитися мені в очі, як від усіх думок залишається лише гул серця, який я чую у вухах.

Я дивлюся на хлопця, який сидить навпроти мене у кріслі, і не можу відвести погляду. В офіційному костюмі Кайл виглядає немов кінозірка, яка неочікувано навідалася в цю скромну залу. Приталена білосніжна сорочка з запонками, ще й розстібнуті верхні ґудзики… От негідник! Вона настільки підкреслює його фігуру, що мої очі косяться в його бік, аби розгледіти цього красеня як слід. Щоки горять від того виру, який клекоче всередині. Кляті метелики геть ошаліли, а цей спокусник ще й задоволено шкіриться від того, наскільки я ніяковію поруч із ним.

— Машина заїде за вами через двадцять хвилин, — спокійно каже мати, ставлячи на охайний скляний столик два прохолодні коктейлі з м’ятою та лаймом. Мої улюблені. — Каю, доню, якийсь у тебе занадто похмурий вигляд для дівчини, яка їде святкувати власний день народження! Люба, я запевняю тебе, що батьки будуть в окремому від вас місці. Все під моїм контролем! — Мама усміхається, а тоді зиркає в бік Кінга, і її усмішка стає ще більш хитрою: — Кайле, пропоную розпочати з тосту!

— Згоден, Маргарет! — Кайл бере свою склянку й одразу переводить погляд на мене. — Люба Каю, Маргарет контролюватиме батьків, а я, своєю чергою, беру під пильний нагляд веселощі нашої компанії! Обіцяю: якщо бодай хтось спробує зруйнувати твій вечір, я кину його в басейн і не дозволю вийти звідти, доки він або вона не охолоне до цілком прийнятної міри!

Ми цокаємося стаканчиками, і я чую, як тріскається лід. Таке дивне відчуття, ніби зараз відбувається щось, що я запам’ятаю на все життя. Ось так невимушено і легко в цій залі сміються дуже важливі для мене люди. Кайла зовсім не бентежить присутність моєї матері, навпаки, він поводиться з нею, наче з подружкою. Не розумію, але чомусь відчуваю себе щасливою через таку незначну, здавалося б, подію. Так, Маргарет залишила ненайкращі спогади, я дуже довго сердилася на неї, та наразі все це як корова язиком злизала. Це і називається «подорослішати»? Мені приємно бути з мамою; приємна її увага та прояв любові. Все ж таки мені не вистачало її весь цей час, і я навіть не усвідомлювала, наскільки.

— Кайле, скажи мені, — усміхається моя мати, — в тебе є дівчина? Від її запитання в мене починає шалено битися серце, тому я наполегливо ковтаю свій коктейль, аби вгамувати збентеження.

— Що? Мамо, та він же з алкоголем! — викрикую я, витираючи рот долонею.

— Ти вже повнолітня, доню, — знизуючи плечима, каже мати, — до того ж не думаю, що ви питимете сік на вечірці. На чому ми зупинилися, Кайле? Вибач.

— Ні, Маргарет, в мене немає дівчини, — грайливо сміється Кінг, сьорбаючи приємний прохолодний напій.

Від м’яти у роті залишається свіжий присмак, а через лід я відчуваю, як по тілу проходить легкий холодок. Не розумію, чому їй кортить зіпсувати такий прекрасний момент? Чому просто не промовчати? Невже Маргарет не розуміє, що такий хлопець, як Кайл, ніколи не подивиться на мене? Чому мого погляду недостатньо, аби вона зрозуміла, що на цьому питанні варто зупинитися?

— Хтось подобається? — продовжує допит мати, через що я мрію провалитися крізь землю.

Я закочую очі, відчуваючи жар у щоках. Наряд чи це через коктейль мені настільки спекотно. Що вже вигадала ця жінка? 

— Так, — спокійно відповідає Кінг, наче це звичайне питання, на яке він відповідає щодня. — Є дівчина, яка мені дуже подобається. 

— Мамо, — зітхаю я, закочуючи очі, — йому подобається Кіра!

Краще, якщо вона дізнається про це від мене, і я не почую кляте зізнання у почуттях до іншої дівчини від хлопця, який затьмарює собою усі мої думки. Подумати тільки: нещодавно я вважала, що Рей — це єдине кохання всього мого життя, а тепер відчуваю, що не можу вільно дихати у присутності Кайла! У моїй закоханості немає сумнівів, я знову попалася на гачок нерозділеного кохання. Це щось типу граблів — знов і знов набиваю собі лоба через власну дурість!

— Кіра? — не розуміючи, перепитує ця безсоромна жінка. — Це правда, Кайле? 

— Так, це правда, мамо! — не витримую я, грюкаючи пустим стаканом об стіл. — Нам вже час!

Я трохи нервую, але мати, здається, нарешті усвідомлює, що я не хочу, аби вона продовжувала ці тортури. Маргарет відступає від свого та замовкає, перевіряючи повідомлення в телефоні. 

— Дійсно, машина вже на місці! — лепече мама, прямуючи до дверей. — Каю, підійди до мене, крихітко, я поправлю твоє волосся.

Нарешті! Не гаючи ані хвилини, я підходжу до неї і відчуваю, що починаю ніяковіти від її пронизливого, але сповненого турботи та любові погляду. Що це за відчуття? Моє серце шалено б’ється не через хлопця, а просто від того, як мати дивиться на мене. Існують зв’язки міцніші за кохання між хлопцем і дівчиною, і я тільки зараз розумію, що мені неабияк бракує цього. З татом ми, наче дві кам’яні брили, які просто існують поруч та інколи взаємодіють одна з одною через потребу, а не бажання.