Розділ 23. Сон та реальність

— Дозволиш тебе поцілувати? — голос Кайла здається мені до нестями ніжним, й серце клекотить із шаленою швидкістю, ніби я на всіх парах мчуся вниз з високої гірки.

У його очах відблискує багряний захід сонця, який повільно потопає в морі. Пісок усе ще зберігає тепло, і я зариваюся у нього пальцями, відчайдушно намагаючись вхопитися, щоб не впасти від цього вирію метеликів, здається, які геть оскаженіли.

Тим часом Кайл, здається, і не чекає на відповідь. Його обличчя наближається до мого майже впритул. Він ніби перевіряє, наскільки близько я підпущу його до себе, але ми обидва знаємо: я не відштовхну. Все в мені згорає без залишку, мені бракує повітря. Його губи ледве торкаються моїх, але Кайл зупиняється; він грає, бажаючи витягнути з мене благання про поцілунок.

Я відчуваю, як тремтить тіло, зрадницьки видаючи моє бажання, але слова ніби застрягли десь у горлі. Як сильно я хочу відповісти йому, та не можу видати ані звуку! Кінг такий чарівний у теплих променях сонця. У мене зносить дах від його краси й того, як він пронизливо дивиться то на мене, то на мої губи, насолоджуючись кожною миттю цієї виснажливої гри.

«Поцілуй мене!» — лунає в голові, ніби мій власний голос озвучує якась шипляча стара діва, що б’ється у відчаї від безпорадності.

— Каю я… — солодко шепоче Кайл.

Але ж неможливо, щоб усе було настільки ідеальним, чи не так? Раптом мене охоплює холод, і я озираюся довкола. Щось не так. Чому у мене таке дивне передчуття?

— Люба, час вже прокидатися, — відлунює голос Маргарет, і я мимоволі здригаюся.

Кінг вдає, ніби нічого не чує, гіпнозуючи мене своїми чорними очима; він манить мене повернутися до нього швидше. Та я вже усвідомлюю: це лише сон, у якому я відчайдушно намагаюся затриматися. На жаль, щойно ми розпізнаємо, що спимо, сон висковзує від нас, немов пісок крізь пальці.

— Ні! — незадоволено тягну я, перебуваючи однією ногою в холодній реальності без ковдри. — Ну, ще хвилинку, благаю, мамо!

Але мій мозок уже безжально стирає ту романтичну атмосферу, залишаючи лише силует Кайла без обличчя. Я намагаюся згадати хоча б щось, але тепер не можу уявити навіть той п’янкий погляд його очей.

І чому реальність настільки жорстока? У ній я все ще пухкенька Кая, яку ненавидять усі друзі — крім Кайла, звісно. Але є дещо, у чому мені соромно зізнатися. Після нашої вчорашньої розмови в поїзді я дивлюся на нього зовсім не так, як раніше. І мушу визнати, це мене дуже лякає. Тепер цей пустун з’являється в моїх думках набагато частіше, ніж слід. Я червонію лише від однієї згадки про Кінга. І як це все назвати? Тепер він приходить до мене навіть у снах!

І сьогодні, лежачи у своєму м’якенькому та колись теплому ліжку — адже моя мати нещадно відібрала ковдру — я починаю замислюватися: а чи не закохалася я в Кайла по-справжньому? Все це нерозділене кохання з Реєм просто розчинилося. Так, я досі відчуваю до нього теплі почуття, але вони зовсім інші — далеко від того шалено трепетного відчуття, яке охоплює мене лише від думки про Кінга.

Мама щось бурчить у сусідній кімнаті, поки я намагаюся розібратися у власних почуттях, і це дає мені чудовий привід ще трохи повалятися в ліжку. А чому б і ні? Мені не потрібно кудись поспішати, я можу ніжитися в ліжечку, відчуваючи, що попереду цілий день відпочинку. Щоправда, ввечері на мене чекає «святкова» вечірка, на яку я не хотіла б потрапити навіть у найгіршому кошмарі. Басейн. Гучна музика. Люди, які мене ненавидять. Я — в купальнику. Поряд — дівчата з бездоганною зовнішністю. Що може бути кращим?

«З днем народження мене», — вітаю я саму себе, накриваючи голову подушкою.

Хтось стукає у двері нашого пляжного будиночка, і оскільки я ні на кого особливого не чекаю, перевертаюся на бік і важко зітхаю. Мама йде до дверей і радісно вітає когось, але через подушку, що закриває моє вухо, я чую лише інтонацію та жвавість її голосу. Отже, ця людина їй приємна… мабуть, мати Рея, адже кого б ще Маргарет так радо зустрічала?

Але я помиляюся. За мить хтось притуляється до мене, наче я не дівчина, а спинка дивану. І ще гірше — цей «хтось» починає стукати мене по нозі!

— Гей! — незадоволено гарчу я, вибираючись з-під подушки, — це ще що за номер? Кайле?

Кінг розпливається в задоволеній усмішці, продовжуючи використовувати мене як спинку. Я червонію настільки сильно, що доводиться знову ховатися під подушку. Моє бідне серце ніби хоче вистрибнути з грудей до цього крадія, який ось-ось позбавить мене дихання.

— І тобі «Гей», Пухкенька, — весело каже він, навмисне шукаючи зручну позу, аби розворушити мене, — твоя мама попросила витягнути тебе з ліжка, але якщо чесно, я б сам із задоволенням приліг би поруч. Мене підняли дуже рано, тож догляну свій сон тут. Знаєш, а ти мені сьогодні снилася!

Від його слів у мене миттєво перехоплює подих. Ні, не може бути, щоб він бачив такий самий сон! Але я навіть не дивлюся на нього, щоб не видавати своїх емоцій. Мені здається, якби зараз на моє обличчя поклали сире яйце, можна було б одразу приготувати яєчню. А серце… про нього навіть мовчу: б’ється так швидко, що будь-який барабанний дріб здається повільною мелодією.

— І що ж тобі снилося? — намагаюся я все перетворити на жарт. — Як усі на вечірці кидаються в мене гнилими помідорами? Або як я стою на сцені у жахливому купальнику?

Але Кайл грає зі мною, наче уві сні. Він лягає поруч, і його спина торкається моєї, викликаючи справжній марш мурашок по шкірі. Я сподіваюся, що він не помітить цього. Я навіть щипаю себе за щоку, у надії, що це всього-на-всього продовження мого сну.

— Що? У жахливому купальнику? — сміється він. — Ні, люба, мені така еротика не снилася. Ми просто сиділи на пляжі… був такий багряний захід сонця. Я навіть здивувався, наскільки реальним видався той сон.

Я ціпенію від його слів. Невже ми дійсно бачили одне й те саме? Хіба таке буває взагалі? Через те що я мимоволі затримую повітря в легенях, видих виходить занадто важким.