Розділ 19. Зроби це заради мене!

Ось так минає ще один тиждень, протягом якого я уникаю геть усіх, крім Меліси Аткінс. Вона не розуміє, чому я так поводжуся і тікаю від відвертої розмови. Але мушу визнати: відчуття повної свободи дуже швидко змінюється на параною й постійний страх. Я боюся навіть власної тіні, ідучи вулицею. Шлях до старшої школи стає для мене справжнім випробуванням.

І сьогодні, вкотре запізнюючись на навчання, я озираюся довкола, відчуваючи страх. Наче вишенькою на торті, терпінню Мел настає кінець:

— Тобі не здається, що це зайшло надто далеко? — розлючено запитує моя подруга, коли я знову з жахом оглядаюся через різкий звук машини.

— Далеко. Дуже далеко, — злякано бубоню я у відповідь. — Але я зовсім не знаю, що мені робити. Мені здається, якщо вони знайдуть мене, я просто помру на цьому ж місці.

Ми йдемо дорогою до Оук Гроув від автобусної зупинки, навмисно запізнюючись на перше заняття, адже мені здається, що так вдасться уникнути зустрічі з хлопцями. Мел підтримує мене, але не втрачає нагоди відчути себе в ролі моєї матері. Вона виглядає дуже суровою й розлюченою, спостерігаючи, як я знову підстрибую на місці через гучний сміх незнайомців, які проходять повз нас.

— Не помреш, — пирхає моя роздратована подруга. — Просто постав себе на їхнє місце. Зрозумій, як їм зараз, адже обом ти практично обіцяла, що будеш поруч будь-що-будь. І що відбувається насправді? Кая вирішує не боротися з труднощами, а просто втекти, підтиснувши хвіст! Ти хоч усвідомлюєш усе це?

— Так, Мел! Ти маєш рацію, — зітхаю я з сумом. — Але ж ти розумієш, що я не можу обирати між ними! Це завдасть шкоди саме їм в першу чергу! А вони ніяк не зрозуміють цього!

— І чому це? — здивовано здіймає брову Мел. — Знову історія про невпевненість у собі та всяку маячню в цьому дусі? Відразу скажу: це погана стратегія. Двоє красунчиків бігають за тобою, а ти ще сумніваєшся? З глузду з’їхала? Годі вже шукати привід, щоб виправдати свої помилки. Настав час їх вирішувати!

— Все набагато складніше, ніж ти вважаєш, Мел, — я закочую очі. — І чому, скажи мені на милість, ти повчаєш мене, коли сама уникаєш зустрічі з Кірою та її братом?

— Ти не бачиш, що це різні речі? — Мел зупиняється посеред дороги й кричить на мене, зганяючи злість. — Я нікого не вводжу в оману і кажу все прямо та відверто, а ти тільки мучиш цих двох! На відміну від тебе, Каю, я не блокую їхні номери й віддуюсь замість тебе на повну! Вони постійно дзвонять мені, питаючи про тебе, а я брешу! Брешу, ніби я їм не подруга, а якесь брехливе стерво! Я хочу, щоб ви вже нарешті розібралися й розірвали цей трикутник з єдиним тупим кутом!

— І хто ж цей тупий кут, на твою думку? — серджуся я, підвищуючи голос.

— Звісно, це ти, люба! Визначся вже, кого ти любиш, зрештою! — кричить Мел, наче в мені зосереджені всі проблеми світу.

— Я не знаю! — волаю їй в обличчя, ледве стримуючи сльози. — Не знаю, розумієш? Моє серце розривається на шматки! Вони навіть не дають мені нормально розібратися в собі! Я хочу просто бути їхньою подругою, як і раніше… Чому так не можна, га?

— Тому що ти їх підпустила надто близько, а потім вирішила відштовхнути, бо не готова до відповідальності. Каю, наберися сміливості та скажи їм усе те саме, що мені в обличчя. Просто скажи, що не хочеш бути дівчиною жодному з них. Тобі полегшає, повір, — Меліса кладе руки на мої плечі, співчутливо зітхаючи.

— Але тоді я втрачу їх назавжди, — сумно мурмочу я, насупившись, а сльози вже самі котяться по щоках.

— Не втратиш, дурненька, — лагідно усміхається Меллі, витираючи мою щоку. — Вони надто цінують тебе, щоб ось так здатися. А ти зможеш виграти час, подумати та прийняти виважене й правильне рішення.

— Чому мені зараз здається, що все настільки легко? — шморгаю носом. — Ти як завжди маєш рацію. Я хочу, щоб це швидше закінчилося. Але коли доходить до розмови, я гублюся і кажу не те що справді думаю.

Мел обіймає мене. Її обійми теплі та заспокійливі, вони дарують мені надзвичайну підтримку. Меліса гладить мене по голові, наче я маленька дівчинка, що потрапила в халепу. Після докорів вона починає втішати мене, як це зазвичай роблять матері. Мел — єдина людина в усьому світі, яка завжди залишається на моєму боці. І я шалено люблю її за це.

Увечері того ж дня, переживши всі зайняття й жодного разу не перетнувшись з хлопцями, я нарешті наважуюся розблокувати їх.

Сьогодні я вирішую залишитися вдома і не ховатися у Мел, як маленьке налякане дівчисько. Я сиджу на ліжку, дивлячись на екран свого мобільного, і збираюся з хоробрістю, щоб зателефонувати їм. Настав час розплутати цей вузол і розрізати всі нитки одразу. Як-не-як, це я довела ситуацію до такого абсурду!

— Які люди! — відповідає знайомий голос. — І чим я заслужив таку шану, Каю?

— Я хочу поговорити з вами обома, — рівно кажу я. — І розставити всі крапки над «і». Я знаю, що поводилася безглуздо…

— Зачекай з виправдовуваннями, люба, — перебиває мене Кайл. — Меллі сказала, що ти сьогодні чекаєш нас удома, тож ми вирішили провідати тебе разом із Реймондом, не дочекавшись офіційного запрошення. Ми вже на підході. Скоро обов’язково все розкажеш.

Від його слів у мене завмирає серце. Вони вже скоро будуть тут? Я зовсім не готова до такої швидкої зустрічі, і тому паніка накриває мене з усіх боків. Губи тремтять, грудна клітина мимоволі скорочується від швидкого дихання, ніби я задихаюся. Руки дрижать так сильно, що дивом тримаю телефон.

— На підході? — ледве живим голосом мурмочу я, після чого хутко підбігаю до вікна.

Вони справді вже на моєму подвір’ї. Кайл, помітивши мене у вікні, посміхається, привітно махаючи рукою, тоді як на обличчі Рея панує лише злість, змішана з помітною образою. Кінг, на відміну від нього, вміло стримує емоції, але надмірна зловтіха свідчить лише про те, що він так само ображений на мене, як і Блейк.

— А знаєш, — лунає його голос крізь тривалу паузу, — радий, що ти зателефонувала мені першому. Напевно, мене б дуже розлютило, якби ти подзвонила йому. Але, на твоє щастя, ти обрала вірний варіант.