Розділ 12. Порозуміння

Довелося вийти з машини на квартал раніше, адже я вперше у житті була «втікачкою на ніч». Так, батько завжди без нарікань відпускав мене до Мел, але цього разу був пізній вечір, і він уже ліг спати. Можу лише сподіватися, що мою відсутність ще не помітили.

Хоч Блейк офіційно залишався ночувати у Ніка, він вирішує скласти мені компанію й проводити додому. Ми йдемо знайомими вуличками, жартуємо й грайливо усміхаємося одне одному. На мій подив, поїздка з Реєм виявилася надзвичайно веселою. Цей хлопець справді почав змінюватися: я відчуваю навіть те, наскільки тепер відрізняється його спілкування зі мною. Його погляд теж став іншим. Я ніяковію кожного разу, коли він дивиться на мене своїми пронизливими небесними очима, наче у цілому світі існую лише я.

Увесь цей час я намагаюся не думати про Кайла, і, на мою думку, мені це вдається лише завдяки Рею.

Повернутися до кімнати тим самим шляхом виявляється значно складніше, ніж утекти. Моє вікно розташоване поруч із величезним деревом, на яке я без особливих зусиль залазила в дитинстві. Але той безтурботний час давно минув.

Руки відмовляються підтягувати тіло, безжально демонструючи мій слабкий фізичний стан — настільки ганебний, що в мене палають вуха. Це просто неможливо: видертися на це кляте дерево! Що ж це за знущання?

Руки вже тремтять від навантаження, однак я вперто продовжую марні спроби видертися на кляте дерево, хоча в глибині душі давно зневірилася. Рей намагається мене підштовхнути, та йому бракує сил підняти дівчину, важчу за себе. Мені нестерпно соромно дивитися йому в очі, усвідомлюючи, що опинилася в цій ситуації через власну зневагу до спорту.

І як він тільки уявляє бути з такою, як я? Рей спортивний, сильний, а я… Усі сміятимуться з такої парочки. Втім, Блейк лише сміється, наче зовсім не відчуває тієї напруги, що пульсує в моїх скронях. 

Якби тут був Кайл… цікаво, він би щось вигадав?

— Дідько! — кричу я й щосили б’ю ногою по дереву. — Що тепер робити?

— Спробуймо зайти через двері? — спокійно пропонує Рей. — Скажеш, що спустилася ще давно, поки батько спав. Як на мене, це наразі найкращий варіант.

— Думаєш, він у це повірить? — недовірливо питаю я, відчуваючи, як мене вже починає трусити від страху.

Мій батько не з тих, хто суворий у покараннях, але я все одно відчуваю, як мені бракує кисню. Я дихаю настільки часто, що Рей помічає це і підходить ближче, щоб покласти руки на мої плечі. Тим часом моя паніка лише набирає обертів, адже я вперше пішла без попиту на цілу ніч і навіть уявити не можу, що зробить батько, помітивши мою втечу. Зараз десята година ранку, і з хвилини на хвилину він може зайти до моєї кімнати. Добре, що перед тим як поїхати, я розстелила ліжко так, наче спала в ньому. Підкладати щось під ковдру, як пропонував Кайл, було геть безглуздо: батько все одно розкрив би мій обман. А так у мене залишається шанс стверджувати, що я прокинулася раніше і просто вирушила на прогулянку, як пропонує збрехати Рей.

— Ходімо, — говорить з усмішкою Блейк, беручи мене за руку.

Рей веде мене до дверей дуже дбайливо та впевнено, ще й так міцно стискає мою тремтячу від страху холодну долоню, що в мені пурхають метелики, немов ці вередливі комашки зовсім сказилися. Він каже, що буде поряд, навіть якщо все піде не за планом. Це мене втішає: я відчуваю себе під його захистом.

То ось воно як — мати хлопця? Стривай-но, Пухкенька! Ти щойно уявила Рея своїм хлопцем? На щоках миттю спалахує рум’янець.

Поки ми повільно крокуємо до дверей, я вся палаю від сорому й незручності. І не через те, що збираюся брехати батькові в очі, а через те, що поруч зі мною Рей. Якби нас зараз хтось побачив, я б провалилася крізь землю: ми виглядаємо як справжня закохана парочка. Моє серце б’ється просто шалено, і мені здається, ніби воно ось-ось вискочить назовні.

Ми рахуємо до трьох і відчиняємо двері. У домі панує така дзвінка тиша, що мені стає трохи моторошно заходити до власної оселі. На першому поверсі, здається, нікого немає. Заглядаю до комірчини батька — жодного натяку на те, що він був тут сьогодні. Дивно, адже зазвичай він працює кожні вихідні, щоб наздогнати графік. Цього тижня він не працював жодного разу, так само як і я ходила до школи. Це неабияк здивувало мене: де ж він братиме гроші на наше існування?

Все чисто прибране й розкладене по своїх місцях. Я вмикаю лампу, щоб розгледіти величезну ювелірну прикрасу, яку батько створював кілька тижнів поспіль. Його кропітка робота вражає мене: звичайний кулон на шиї виглядає як справжній витвір мистецтва. Навіть Рей зауважує, що в мого батька надзвичайний талант.

На другому поверсі також ні душі. Ми з Реєм заходимо до моєї кімнати й з полегшенням видихаємо. Вдома нікого немає. Значить, ніхто навіть і не думав мене будити? Вони просто пішли у своїх справах, забувши про мене? І саме в цій байдужості є щось дуже приємне — вона мене тішить.

— Здається, все обійшлося, — грайливо усміхається Рей, падаючи на моє ліжко.

І тоді я нарешті помічаю склянку з водою на столі, якої тут не було раніше, а під нею — маленьку записку, яка, як я здогадуюся, від батьківської пасії.

«Твій тато не знає, що тебе не було цієї ночі, але не хвилюйся, люба — я тебе не видала. Він упевнений, що ти вирушила рано-вранці на пробіжку і тому пропустила сніданок. Ми повернемося до обіду. Цілую.

P.S. Хлопець, який викрав тебе цієї ночі, дуже вродливий. Я б собі не пробачила, якби зіпсувала тобі це побачення. Сподіваюся почути всі подробиці, сонечко, домовилися? Чекаю з нетерпінням!

Клер»

«Матінко, та це просто дивовижна жінка!» — думаю я про себе, розпливаючись у задоволеній усмішці.

Зараз Клер набуває нового статусу в наших з нею стосунках. Тепер вона не просто «таткова пасія», а справді гарна жінка, яка подобається моєму батьку. За цей тиждень ми з нею стали дещо ближчими, і я навіть відчуваю бажання поділитися з нею тим, що коїться у моєму буремному житті. Можливо, саме цього мені й не вистачало — жіночої підтримки?