Розділ 7. «Біжи, Каю, біжи!»

Я прокидаюся, розлігшись пластом, мов морська зірка, на холодному паркеті чужого будинку. Знаєте, я категорично ненавиджу прибирання та все, що з ним пов’язано, тож легко уявити, яке видовище відкривається мені цього ранку. Біля Кінга валяється його аптечка, вивернута навиворіт: усілякі таблетки, градусник і висохлий кухонний рушник розкидані неподалік його голови. А він сам безтурботно похропує, скинувши з себе покривало, тоді як я всю ніч мерзла через цього поганця.

Я знаю що і в кухні на мене чекає не менш «приємна» картина, адже вчора я відчула себе «геніальним кулінаром». Вся вбудована електроплита облита супом, тому що я не знайшла ополоника і вирішила наливати свою страву ложкою. Посуд я теж ненавиджу мити, і тому в раковині утворилася величезна брудна гірка. До речі, наші миски я так і не спромоглася закинути в загальну купу брудного посуду. Вони стоять на паркеті за кілька метрів від нас. 

У голові з’являється ідея «бігти світ за очі», і я збираюся слідувати цьому плану, але чорт мене смикає потурбуватися про Кінга наостанок. Я вирішую перевірити його температуру. Моя рука геть крижана, можливо, від того, що я спала всю ніч на холодній підлозі, а про градусник я, на свій сором, зовсім не згадую. Не довго думаючи, я перевіряю його температуру губами, як це в дитинстві робила моя  мати. І, як на зло, саме цієї ж секунди за спиною лунає жахливий вереск.

Переді мною стоїть сестра Кайла. Як це я не почула, як вона зайшла до будинку? Чорні очі мого «пацієнта» розплющуються, висловлюючи жах. Його сестра продовжує верещати, а я все ще нависаю занадто близько над його обличчям. Але це ще тільки початок. У дверному отворі з’являється Кінг-старший — явно шокований, чи то від бардаку, чи то від того, що не розуміє, що відбувається між його сином і мною. Сестра Кайла виявляється більш балакучою, посилаючи мене геть з їхнього будинку. 

Цікаво, чи так само вони б реагували, якби замість мене вони побачили якусь красуню з ідеальною талією та ляльковим обличчям?

До цього жахливого ранку я була, ніби сіра миша. Ніхто не помічав мене, але всі знали, що я існую. Втім, мене це цілком влаштовувало. Однак тепер про мене знає вся клята старша школа Оук Гроув — місце, яке я ненавиджу всім серцем!

І коли я заходжу до холу, справджується мій найгірший кошмар: всі витріщаються на мене, переглядаючись один з одним, та ледве чутно шепочуться за моєю спиною. Один хлопець навіть зачіпає мене плечем. Від цього вмить хочеться провалитися крізь землю. За що він так зі мною, я, звісно, здогадуюся: ця надмірна увага через сестру Кайла — Медісон Кінг, яка не гає часу, пускаючи плітки по всій школі. І тепер немає жодної людини, яка б не почула її бурхливі, збочені фантазії!

Кайлу, до речі, таки викликали лікаря, і йому діагностували запалення легень. Звідки я це дізналася, адже він так і не спромігся подякувати мені за порятунок? Просто підслухала, сидячи у кабінці жіночого туалету. Тепер це місце — мій єдиний притулок від злих язиків і розлючених подружок Медісон. Я навіть обідаю тут, здригаючись від різких звуків, наче загнаний звір.

Уроки тягнуться нескінченно довго. Я відчуваю погляди однокласників, які пропалюють мене наскрізь. Одне дівчисько — найголовніше стерво класу — навіть кидає в мене записку: «Товста потвора!»

Кайл… як би мені не хотілося це визнавати, але він — один із найпопулярніших хлопців у цьому тераріумі. І тепер я — головна здобич для всіх розгніваних шанувальниць Кінга. Як тільки дзвенить дзвоник, я з усіх ніг мчу до туалету, якомога далі від цих божевільних змій.

На одній із перерв Мел намагається поговорити зі мною, але я настільки перелякана і засмучена, що просто відштовхую її, ще й грублю. А тоді знову ховаюся в кабінці, обхопивши плечі руками, і починаю ревіти, адже просто вже несила терпіти. Ще одна річ у мою скарбничку сорому: я відштовхнула найкращу подругу, коли вона хотіла допомогти, і не просто промовчала, а обізвала її останніми словами. Я бачила розчарований погляд Меліси, але не зробила нічого, щоб зупинити себе чи виправити те, що накоїла.

Я сама позбавила себе будь-якої підтримки з боку подруг. Кіра — подруга Мел, а не моя. Ми навіть не розмовляємо, хоч і в одній компанії. А крім них, зі мною ніхто не спілкується. Ніхто. Приниження та цькування не беруться до уваги. Мене цькували й раніше, залишаючи в шафці дурні записки або жартуючи над моєю вагою. Та зараз усе це нагадує полювання на знесилену й беззахисну здобич.

Після чотирьох днів тортур я навмисне залишаюся вдома. Ще один день під девізом «Біжи, Каю, біжи!» — для мене занадто. Відключивши будильник, перевертаюся на інший бік і накриваю голову ковдрою. І ось, як на зло, коли нарешті випадає шанс добре поспати, у мене немає жодного бажання. Голова кипить від безглуздих думок, позбутися яких я просто не в змозі. Намагалася думати про щось приємне, але все зводиться до одного — наскільки жахливе моє життя.

У кімнату заходить батько і намагається відібрати мою тепленьку ковдру — мій єдиний захист від холодної реальності. Він кілька разів просить мене встати з ліжка та зібратися до школи. Але навіщо весь цей «цирк»?

— Я погано почуваюся, — гарчу я, відібравши ковдру назад, і гучно пирхаю, перш ніж знов сховатися під нею.

Батько мовчить кілька секунд, а я напружено відчуваю його присутність й чекаю, поки він вийде з моєї кімнати та зробить те, що робить зазвичай, — заплющить на все очі. Коли лунає стукіт дверей, що зачиняються, я висовую голову зі свого укриття й перевіряю, чи справді залишилася сама. Так, мій план спрацював. Чудово!

Я падаю на подушку, знову накриваюся з головою ковдрою й продовжую картати себе за те, у якому становищі опинилася. На підлозі починає вібрувати телефон. Напевно, я скинула його з ліжка й не помітила. Мені байдуже, хто дзвонить, — я не хочу ні з ким розмовляти. Дратівливе дзижчання повторюється знову й знову, ніби хтось відчайдушно намагається мене дістати. Та мені все одно. Зрештою телефон замовкає,  а я відчуваю тріумф від неофіційної перемоги над невідомим порушником мого спокою.