Розділ 4. Ранок змін

Як-то кажуть, веселощі не можуть тривати вічно.

І знову я прикидаюся зовсім не як у казці, бо мене нудить прямо на підлогу, де валяється Кінг. Матінко Божа, мене щойно вивернуло на бідолашного Кайла! На щастя, він ще досі спить, немов убитий.

Вперше у житті я перебуваю в такому жахливому стані, наче мене переїхало чимось дуже важким… ще й двічі. Голова йде обертом, і здається, вона ось-ось лусне від болю. У кімнаті тхне блювотинням та перегаром, тож я керуюся лише інстинктами й намагаюся дістатися до вікна. Мені кортить відкрити його навстіж, щоб вдихнути аромат свіжого весняного повітря. Але на моєму шляху виявляється дуже багато перешкод, однією з яких є Кайл. Він все ще спить на підлозі, дихаючи ротом, а на його животі видніються залишки моєї вчорашньої вечері. 

Вся кімната перебуває в повному хаосі. Грязюка та пісок розкидані геть усюди, і мені здається, що це не моя кімната, а якийсь хлів. У кутку я помічаю кросівки, скинуті в поспіху, й відбитки від них видніються навіть на стіні. Попри все, мені все ж таки вдається дістатися своєї мети — вікна.

Нарешті мої легені наповнюються ароматом свіжості та приємної сирості. Напевно, нещодавно пройшов дощ, адже зараз усе сповнене вологою. Я насолоджуюся ласкавим повіванням вітерця, заплющивши очі й забувши про безлад за спиною, аж поки раптовий стукіт із боку сусідського будинку не приводить мене до тями.

На порозі стоїть Рей. Він нагороджує мене вкрай осудливим поглядом, і я миттєво усвідомлюю: мій друг усе ще злиться на мене. Хлопець схрещує руки на грудях, чекаючи вибачень, але в цей «похмільний» ранок мій мозок зовсім не працює як слід. Тож перше, що спадає на думку, — забратися геть з вікна.

— Та що ти в біса робиш? — незадоволено буркоче мій сусід. — Тепер ти ще й ігноруєш мене, Каю?!

Я чую його кроки й те, як дратівливо скрипить хвіртка моїх воріт. У свідомості твориться казна-що: варто негайно зробити хоч щось, та вигадати що саме я не можу. Спроби зосередитися марні.

— Кайле, — хрипко промовляю я у розпачі, але хлопець лише на мить розплющує очі, а потім знову засинає.

Справи кепські: я зовсім не хочу, щоб Рей бачив увесь цей гармидер, особливо Кінга, що спить на підлозі. Я швидко накидаю на себе махровий халат, виходжу з кімнати та, прикривши двері, наче блискавка спускаюся сходами.

— Твої двері відчинені, — каже Рей, який уже чекає мене у вітальні. — Твій батько вдома?

— Так, — невпевнено відповідаю я, адже зовсім не вмію брехати. — Швидше за все.

А далі ми просто мовчимо. Мені дуже незручно через нашу вчорашню сварку, і напевно, Рей мовчить з тієї самої причини. Він досі чекає від мене виправдань, вибачень або й того, й іншого, але я не можу дібрати потрібних слів.

Дивлячись куди завгодно, тільки не в очі Рею, я помічаю на столі ту кляту записку та невелику суму кишенькових грошей, яку батько залишив ще вчора. Лише б Рею не спало на думку поглянути туди. Та він помічає те, на що я навіть не звертаю уваги.

— Хіба то куртка Кайла лежить на підлозі? — починає допитувати Рей, розглядаючи моє збентежене обличчя.

— Так, — миттєво відповідаю я. — Було холодно, і він дав її мені.

— Свою улюблену куртку? Тобі? — Рей вочевидь сумнівається у кожному моєму слові. — Від тебе тхне чимось таким…

Блейк кривиться, і це дещо дратує мене. Не дуже приємно чути, що від тебе погано пахне, навіть якщо це правда.

— Мене нудило увесь ранок, мабуть, чимось отруїлася, — я знизую плечима та намагаюся дихати в інший бік.

Та цей наполегливий хлопець не відступає, намагаючись заглянути мені в очі. Нащо йому усе це? Яке, в біса, діло?

— Та ні, — зауважує Рей. — Ти що, пила? Від тебе тхне алкоголем, Каю!

О, Матінко Божа… невже це такий гріх? Вони завжди п’ють на своїх вечірках, а мені вже й спробувати не можна?! Ким він себе уявляє? Він що, мій батько?

— Яка твоя справа? — спокійно видаю я, схрестивши руки на грудях. — Мені треба отримати твій дозвіл, перш ніж пити, чи що?

Рей не встигає відповісти, як з моєї кімнати лунають дивні звуки. Кайл нарешті прокинувся, але це зараз дуже недоречно. Блейк підіймає очі, і мені здається, що він здатен убити мене лише одним поглядом.

— Що це зараз було? — Рей намагається піднятися сходами, але я перегороджую йому шлях.

Хоч я й зла на нього, але докинути хмизу в жар — то точно не краща ідея.

— Я вчора розбила своє дзеркало, зараз батько встановлює нове. Куди ти йдеш, Реймонде? — Я хапаю його за рукав, але він висмикує його з таким гнівом, що в мене аж на серці холоне.

— Твій батько там впав із цим дзеркалом, чи що? — каже він, не вірячи жодному моєму слову. — Той звук був вочевидь від падіння. Може, йому потрібна допомога?

Насправді… яке йому діло, хто зараз гупає в моїй кімнаті? Таке відчуття, що я приховую коханця від ревнивого чоловіка!

— Та годі вже…

Не встигаю я домовити, як у вхідних дверях з’являється мій батько, тримаючи два величезних пакети. Він привітно усміхається Рею та вітає його. Слідом за батьком заходить незнайома жінка, так само занадто солодко усміхаючись і вітаючи нас.

Вони прямують до кухні, а ми з Реєм так і залишаємося стояти біля сходів у мертвій тиші. Він уже все збагнув, вибагливо очікуючи на моє зізнання, а я не можу навіть підвести голову, щоб подивитися йому в очі.

— У твоїй кімнаті Кайл? — тихо запитує Рей, так, щоб це почула лише я.

— Так, — лунає моя безрадісна відповідь.

Мене щойно спіймали на брехні, тож обманювати далі немає жодного сенсу. Рей більше нічого не говорить, просто розвертається і йде геть, залишаючи неприємний осад після чергової сварки.

Відкривши двері своєї кімнати, я бачу напівголого Кайла, що стоїть посеред жахливого безладу. Він з огидою оглядає все навколо і вочевидь намагається зрозуміти, як сюди потрапив.

— Доброго ранку, — ціджу я крізь зуби, демонструючи свій пригнічений настрій.