Пуанти

Пуанти

Арета - балерина. Один з її палких шанувальників дарує їй пуанти, зроблені власноруч.
Арета приміряє їх - ніби зручні. Перед самим виступом рвуться її улюблені пуанти. Нічого не залишається, як взути ще неперевірені танцем пуанти, які залишилися з нею у гардеробній.
Жінка танює - і починає відчувати, ніби вона летить над своїми глядачами.
І все. Арета зникає. В цьому світі зникає.
І продовжує танцювати поки що у невідомому просторі, ніби тримається у невагомості.
А потім все. Тиша. Відсутність речей поруч та будь-яких зображень якого-небудь фону.
Ще мить - і Арета потрапляє в дивний та невідомий їй світ.
Прям на сцену, де дівчина продовжує танцювати, бо вона не знає, що їй ще робити тут, та й взагалі, що вона ще може робити у цій небезпечній паралелі її світу.
До Арети підходить він - і...

- Це ж ви мені подарували ці пуанти? - схвильовано промовила Арета, зупинившись в танці.

- Не зупиняйтеся, продовжуйте, бо цей світ зникне, якщо ви не будете танцювати. - попросив Арету її шанувальник.

- Я не зможу танцювати вічно. - поянила балерина.

- Ви зможете танцювати до кінця свого життя. Поки не впадете від перевтоми...

- Мене вистачить лише на добу.

- Ну й достатньо. Мене це влаштовує.

По краях почав руйнуватися світ, будівля почала сипатися глибами, стеля обвалюватися, притискаючи шматками глядачів.

- Чого ви чекаєте? Поки нас усіх завалить?Танцюйте! - наказав той самий шанувальник.

Арета кинулася стрибати та кружляти в балеті, не розуміючи, що вона тут робить та взагалі як сюди потрапила.

- Я не можу більше... - прошепотіла жінка, протанцювавши кілька годин поспіль.

- Ти навіть не дотягнула до обіцяної доби! - крикнув їй той шанувальник, що подарував пуанти, - він сидів зараз в першому ряду, але добре почув у повній тиші шепіт балерини.

- Це від хвилювання. Я більше не можу... - Арета ще протрималася кілька хвилин - і впала, як білий птах, на підлогу сцени.

Глядачі ахнули в один голос.

До неї підбіг її головний шанувальник - винуватець тієї присутності в цьому світі.

Він підняв Арету на руки та під звуки руйнування, бо світ розсипався навкруги, поцілував дівчину у солодкі рожеві губи...

Вона привідкрила очі та зазирнула в його обличча.

- Пробач мені... Але треба було провести ритуал для зняття мого родового прокляття...

Балерина знепритомніла.

Повна темрява та тиша.

Пустота.

Порожнеча.

А потім...

Вона відчула дотик до своєї руки...

Відкрила очі.

Її тримав за руку той самий шанувальник.

А сама балерина лежала на ліжку, підключена до різних медичних апаратів, в просторній лікарняній кімнаті.

- Мене звуть Теофіль. У вас був серцевий напад. - повідомив він.

- Мені наснилося щось дивне. І там були ви. Ви просили мене не припиняти танцювати. - прошепотіла Арета.

- Так. Я там справді був. Вибачте мені. І я вас дуже сильно кохаю. Для зняття родового прокляття я змушений був власноруч виготовити ці пуанти, подарувати їх коханій жінці та змусити її в них танцювати до останнього її подиху.

- А що ви ще придумаєте, щоб виконати свої забобони? Кинете мене зі стелі десятого поверху? А потім знов освідчетеся мені у коханні? Але тоді я вже точно остаточно помру чи буду помирати у ваших обіймах...

- Вибачте мені. Але я ніколи нікого так не кохав. Тому й доказ, що саме ви, як моя кохана жінка, зняли це прокляття. Я на все готовий заради вас.

- Навіть померти?

- Навіть померти.

- Цього не потрібно мені. - пояснила Арета.

- Вибачте мені. Я хочу допомогти вам одужати. Я все зроблю: оплачу усі витрати, приготую вечерю, коли вас випишуть, приберу в оселі. Тільки не відштовхуйте мене.

Арета відвернулася, наскільки це було можливе, від шанувальника.

- До побачення... - Теофіль постояв трохи та попрямував до дверей, відкрив них та вже почав проходити через них.

- Заждіть. - покликала Арета.

Теофіль повернувся до балерини, зачинивши за собою двері.

- Я хочу... щоб ви мені почитали... - попросила вона.

- Звісно. - шанувальник дістав з кишені смартфон та увімкнув його. - Новини чи романи? Думаю, краще без новин обійтися...

- Казку. Звичайну добру казку про кохання.

Теофіль почав читати.

Арета уважно дивилася на чоловіка, розглядаючи кожну рису його обличча.

- Готові на все? Навіть одружитися на мені прямо зараз? - перебила балерина читання.

- Так. Можна замовити виїзне весілля. Сюди. На коли? Сьогодні? Чи зараз?

Арета уважно дивилася в очі Теофіля, намагаючись дослідити його.

- Ні. Спочатку мені треба піднятися на ноги та знову танцювати...

- Щось ще, кохана? Може води? Чи покликати лікаря?

- Ні. Розкажіть мені, коли і як ви у мене закохалися.

- Коли я вперше вас побачив на сцені...

- Тобто, якщо я більше не зможу танцювати, ви мене розлюбите?

- Ні. Я кохатиму вас до останніх своїх днів, навіть якщо ви мене не покохаєте. А танцювати ви будете: лікар дає прогнози, що через місяць ви будете пархати по сцені, як і раніше.

- А мені сподобалися ваші пуанти. Дуже зручні та красиві. Але, на жаль, їх не можна більше надягати, бо я не хочу більше зникати та передвчасно помирати.

- Родового прокляття ж більше не існує. Ті пуанти більше не мають магічної дії. Їх можна носити, не боячись за наслідки. Але якщо ви не хочете їх носити, я вам куплю чи пошию інші. В мене маленька фабрика, на якій я виготовляю взуття.

- Поки тих вистачить. Продовжіть читати. Я хочу заснути під ваш голос. Бо мені хочеться вірити, що ви мене кохаєте, що я комусь ще потрібна у цьому житті.