1

Гіперстрибок завершився. Автоматичні системи «Арго» вивели Маркуса Вольфа з гібернації. Він став першим пілотом, який здійснив цю революційну подорож. Маркус очікував гулу обладнання, що сканує Альфу Центавра, і звичного мерехтіння зірок. Замість цього — тиша і чорнота. Абсолютно чорні екрани. Жодної цяточки світла, жодного натяку на зоряний простір. Він примружився… та все одно нічого. Розум шукав пояснення, адже попередні безпілотні місії проходили успішно.

— Ейдосе, — промовив астронавт. — Статус візуальних сенсорів. Що з зовнішнім оглядом?

Холодний голос ШІ відповів:

— Усі системи функціонують у штатному режимі. Виведення візуальної інформації відповідає реальним показникам.

— Повторити сканування на предмет сторонніх часток, — дав команду Маркус, припускаючи, що, можливо, кристали льоду блокують огляд чи ще щось. — І скільки часу залишилось до зворотного автоматичного стрибка? — продовжив він із нотками тривоги в голосі.

Ейдос не додав нічого нового, окрім того, що до стрибка залишалося 5 годин 37 хвилин. Потрібно було з’ясувати, що сталося, де він і чи правильні координати для повернення. На запит фізичних параметрів середовища за бортом ШІ відповів:

— Зовнішні умови: температура 2,74 К. Радіаційний фон — фоновий космічний рівень. Щільність частинок — нижче порога реєстрації. Небезпечних факторів не виявлено. Стан корпусу — без пошкоджень.

— Отже, ми у чистому вакуумі. І камери не бачать світла, — підсумував Маркус, одягаючи скафандр. — Можливо, справа у довжині хвилі. Або в експозиції. Камери не можуть вловити те, що може вловити моє око, — зробив він припущення.

— Ейдосе, підготувати шлюз. Вихід у відкритий космос.

Шлюзова камера, куди він перемістився, запечаталася з протяжним металевим скреготом. Астронавт закріпив страховий фал і дав команду на депресуризацію.

Почалося шипіння. Тиск падав швидко, але контрольовано. У вухах одразу кольнуло — навіть попри систему вирівнювання. Маркус ковтнув, щоб зняти дискомфорт.

За хвилину його рівень у шлюзі впав до нуля.

— Депресуризація завершена. Зовнішній люк відкрито, — прозвучав голос Ейдоса у навушниках.

Маркус увімкнув зовнішнє освітлення скафандра. Потужний промінь ліхтаря врізався у темряву, що лежала за межами відкритого шлюзу.

Щоб розширити поле огляду, він легенько відштовхнувся й у невагомості проплив на кілька метрів уздовж корпуса корабля. Погасив імпульс маневровими мікродвигунами, зупинившись біля зовнішньої скоби, і зафіксував на ній карабін другого страхового фалу.

Тепер він міг зосередити всю увагу на огляді навколишнього простору. Та «простір» — слово занадто щедре для того, що його оточувало. Темрява розбивалася лише об обриси корабля, ковзаючи в глибокі тіні конструкцій, мовби уникаючи будь-яких ознак форми, масштабу чи напрямку.

Недовіряючи побаченому, астронавт вимкнув ліхтар.

Пітьма накрила його миттєво. Обриси «Арго» зникли, наче корабля ніколи й не було. Він підніс руки ближче до шолома — й навіть їх не міг розрізнити перед очима. Невагомість стерла відчуття тіла. Здавалося, він розчинився разом із простором.

Єдиним доказом власного існування залишалося прискорене, сповнене жаху калатання серця — одна-єдина точка «я» у цій нескінченній чорній тиші.

Маркус увімкнув ліхтар, перебравшись на протилежний борт корабля, знову вимкнув світло й почав пильно вдивлятися в чорноту — наче боявся пропустити щось єдине реальне серед цього небуття.

І тоді він це побачив.

Ледь помітна світла пляма виникла в полі його зору як слабкий натяк на існування чогось за межею пітьми. За секунду вона зникла, ніби розтанула. Темрява знову була суцільною.

— Ейдосе, — вимовив він після паузи. — Я візуально зафіксував світлову аномалію на три години відносно поздовжньої осі корабля. Сканувати сектор.

— Візуальні сенсори не фіксують світлових відхилень, — відповів ШІ. — Порожній сектор.

Маркус замислився. Чи це не зорова галюцинація сталася з ним, чи часом не сила його бажання створила уявний образ цяточки світла? Він не міг знайти відповідь, і не наважувався зрушити з місця. Лише знову, і знову вдивлявся в пітьму.

Минуло п’ять хвилин. Десять. У темряві час не мав тривалості.

Світла пляма з’явилася знову — майже в тому ж місці.

Пілот затамував дихання, боявся кліпнути, боявся втратити її ще раз. І тоді прикинув: кут зміщення відносно корпусу… і все стало зрозуміло.

— Ейдосе, — голос став сухим, майже механічним. — Фіксувати обертання корабля. Попередня оцінка періоду — орієнтовно десять хвилин.

Пауза.

— Підтверджую обертання. Кутова швидкість — 0,0105 рад/с. Оцінка періоду — 9 хвилин 55 секунд.

Маркус не відводив погляду від темряви, де з’являлася пляма.

— Коли оберт поверне нас у той сектор — направити туди прилади. Увесь масив оптики й спектрометрії.

— Запит прийнято. Орієнтовний час — 7 хвилин 42 секунди.