Епілог

ЕПІЛОГ

- Знову засидівся за своїми книжками, - похитала головою дружина.

Я потер між пальцями кінчик самописного пера, розмазуючи чорнила по шкірі. Відклав списані папірці. Треба поспішати,  а то кохана розсердиться. Норов у неї недобрий,буйний. Варто затриматись, і або знову пів книжки з пересердя вкине у піч, або виставить ночувати мене на сіновал.

Не питайте що гірше. Записи між іншим я можу і відновити, а от провести холодну ніч вдалині від її духмяного медового тіла, то випробування не з легких.

Швиденько погасив свічку, і поспішив у світлицю, туди де на столі димілась вечеря, і сиділа на лавці, вичісуючи куделю найпрекрасніша у світі жінка.

- Діставай вино, - я замилувався лінією її плечей, підкресленою довгою чорною косою перекинутою на груди. Минуло вже двадцять років,  а в її розкішній гриві не з’явилось жодної сивої волосини. – Я завершив нарешті роман!

- Та невже? – Серафима вигнула чорну брову, висловлюючи свою недовіру. – Найправдивішу книгу Дикого Поля дописано, і більше я не буду засинати в холодному ліжку?

- Мабуть, - казати їй, що у мене вже з’явилась нова ідея я не наважувався. – Може поїдемо в подорож?

У Серафими загорілись очі. Її, по при палкі почуття до мене, вабила воля. Хотілось звідати якомога більше, тому в минулі роки ми об’їхали чимало країн. Але моїй коханій було все мало.

- Заїдемо до доньки, - продовжував ділитись планами я. – А потім рвонемо до моря.

- Моррре, - вона нарешті відклала свою пряжу, пішла немов підкрадаючись, до мене своєю хиткою ходою. – Знаєш чим звабити птицю…

І поцілувала поцілунком зі смаком меду, що здатнийі зцілити найстрашнішого звіра. Приборкати найлютішого упиря, зробити лагідне щеня із хижого вурдалака. І навіть змусити битись мертве серце .