Пітер Беллард : Повір, а потім стане легше.
IV - Не час плакати
... Ніяких більше...ніяких почуттів...
Дівочі ноги пронизала сильна біль, яка все ніяк не припинялася.
Вона застогнала, схилившись на землю та ухопившись за неї.
- Перший, будь ласка! Я молю, Пітере, досить.
Минула якась хвилина, а кістка Стіва тріснула. Від непорозуміння та злості, він все ще стояв на ногах. Юнак був певен, що зможе дістати пістолет.
- Ні, дівчинко, не в цей раз.
Пітер не надто відволікся на Стіва. У юнака, та дівчини майже не залишилося шансів, Пітер знав, що сьогодні він не програє...але...
- Пітере, ти гадаєш, я дійсно тобі нічого не зроблю, так ?
Він опустив руки :
- А що ж ти мені можешь зробити?.. Оді не здатна була ризикувати, ти така ж.
Тягнути час було марно. Якийсь туман який тільки-но був навколо, піднімався немов якийсь привид, аж тут він повністю випарувався. Опустивши голову ледь-ледь прошепотіла (ніхто не почув) :
- Ніякої брехні, більше ніякої...
Не час плакати, час відпустити Стіва.
#619 в Фанфік
#3845 в Фентезі
#613 в Бойове фентезі
Відредаговано: 08.02.2023
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
