Приземлення було дуже тяжким, але це єдине, що міг зробити для неї супергерой. Вона була не проти.
Вирогідніше, вони вже можуть й не зустрітися, може мабуть треба було подякувати.
Йти прийшлося не довго. Відчуття були надто різними, очі палали, все тіло...навіть дупа боліла. Дівчина щиро побажала, щоб Пітер все відчув, все на собі : кожну голку, кожну подряпину.
Не варто людям бажати поганого, але цей "телекінезіст" людиною не був. Чарівна посмішка, а думки гидкі от і все...
Що ще можна було сказати про Белларда?
Вона промовчала, але у думках ще раз, його згадала : Гівнюк.
Нічого, я йду.
Тінь гівнюка вона звісно ж помітила, його холодні очі немовби стали чужими? Нелюдськими?
О, так ось це слово :
- Неконтрольованими.
- Певно, цей гівнюк навіть не сподівався зустріти тебе тут.
Його вона не бачила, але голос був злим. Звісно дівчисько й сама була роздратована. До мозку підкотило дике бажання розплющити чимось білу, наглу макітру, це бажання піднялося з нутра до горла, а вже потім мозок Ожив. У неї була лють... Тільки...Стоп, чи це лише страх перед колишнім близьким приятелем ?
- Не варто заморочуватись, бо ще більше засумуєш. - він окрисився. Божевілля у голові, божевілля у очах.
Коли дівчина розвернулася, він опинився вже у іншому місці : Так, Пітер був розумним. А ще він не любив ризикувати.
У думках з'явилося щось інше :
легкі ненапружені обійми, тиснення, тисненя на голову, знайомство, ніяковіння.
... Радісні чоловічі очі.
- Ну, ти не вагайся, просто ходи за мною. Зараз заходимо, ніяких зайвих справ. Просто посидимо - Пітер не ховав посмішок.
- Але...
- Але пам'ятай, ти повина пам'ятати, я не твій слуга.
- Невже ? А здається, це Ви, Пітере, відчиняєте мені двері, хоча так же ж усі чоловіки роблять...
- вона вже не нервувала.
Тоді це були непогані часи.
Велтон-стріт. Різні напої... Усе різне.
"Зміни"
- Різне, це добре, головне, що ми іноді виходимо з лабораторії.