Пам'ятай кохання.

 Слова..які будуть постійно :

 Кохання всупереч долі? О так.

  - Послухай, з нею все буде добре. Зрозуміла, маля? У неї є магія, як і у тебе, дитинко.                                                            

 Сльози дівчинки потрапили на майже помертвіле обличчя.                                          

  - Люба, повертайся! Повертайся, ти чуєш ? - Гаррі у розпачі схилився над дівчинкою.                                         Щось перевернулося у її голові. Пітеру наче стало важче дихати, але... була одна деталь. Вона майже не бачила Пітера...                                                                                                                        

 Дурне питання. Запах поганого одекалону, шпаклівка та сморід старості. Сморід, мовби якоїсь магії.                                                          

 Щось старомодне, таке старе й близьке.            

Чому Ти так близько?..                                                                        

 Пітер щез, питання залишилось... Наче якась частинка цього часу зупинилася, а потім пришвидшилась. Хвилина, ще одна й потім ще...                                                                      

ПАМ'ЯТАЙ. Слова ніби нізвідки :                                  

  - Просто пам'ятай, кохана. Все добре... Гаразд?                                                                                   Розтавити всі крапки було так легко. Ніби комусь було потрібно повертатися у Лос-Анджелес. У місті ставало все гірше. Безкінечні дзвінки.

 У котру мить дівчина зрозуміла, що Масачусетс - це не її місто? Годин через 10, через 20?                                Але ця робота була така важлива.                                                  

 Іноді вибору немає й ніякі молитви про допомогу не допоможуть. Поринути у свої сумніви було легко та необачно. Чому іноді наші душі шукають одна- одну? Чомусь людська душа завжди та повсякчас намагається притягнути до себе ту саму душу, яка не просто потрібна, а необхідна нашому серцю? Це повториться...                                                                                  

 Іноді вибору нема і ми справді просто йдемо за тим самим потягом покликом. Навіть якщо ми знаходимось у іншому регіоні, місті чи взагалі на іншій планеті...Ми зіштовхуємося.                                                

 Гаррі завжди знав, що після розлучення знайде когось кращого, адже він мав здогадку, а ще магію..Він завжди знав, що для пухкенької блондинки, яка завжди істерить, і для якаї важливі лише гроші... Він відчував, що вона йому не пара.                          

 А потім вони зіткнулися, і він пообіцяв, що запам'ятає її, бо дівчина була незвичайною й він теж. Але спочатку він раз за разом виривався у Нью-Йорк у пошуку нового контракту. Залишати сім'ю...                                                                    

 Так, це була помилка. Тоді про це ніхто не думав, але Гаррі знав, що з часом їм з донькою полегшає. Вони покинули Лос-Анджелес, але все склалося дуже-дуже добре...                                                                 Справді вони винайняли непоганий будинок... а далі все склалося дуже швидко Гаррі ще ніколи так не радів, а от якщо б він тоді пішов за тими самими тістечками. Тістечка з кавою, то щось... Тоді він не побачив її, вона теж не помітила, коли він її зачепив. Дівчина тоді ще бовкнула :

 - Гей, містере, куди Ви так поспішаєте та ще з кавою, весілля?                                                

  - Ні, звик брати таке велике печиво або...                

 Він збентежився та замовк.                                

  - Ну і ну! Та Ви дивак, каву не пьють з...                          

  - Вибачте, я майже налетів на Вас.                               

 А  молода дівчина здогадалася, що він розхвилювався та розсміялася.                                          

Магія попритихла... Того разу його занадто так відлупцювали і вона ненароком впала на його губи. Вже потім, коли вони якраз залишили його доньку на другому поверсі, вона все не припиняла гратися. Він нервував, бо тепер вони їхали до лікаря. Вагітність? Окей, але якщо це магія... Потім дівчина зникла на деякий час, немов відключилася. Гаррі передчував, що може статися щось зле.

 Вони тільки були на сходах і він її підхопив, не дав впасти...

 А десь далеко знаходився дім, він був на великій відстані, але саме у цей проміжок часу, це сталося : на маленькому кривому столику хтось залишив листівку та недопиту каву. Пітер ледь наблизився й хвилини не пройшло, як він загорлав.

 " Я благала, я казала досить, Пітере.

Ти завжди розумів, що симпатія, як і дружба можуть скінчитися. "

 Вона вирвалася з дому. Минула година, і от вона чує хрипке дихання, вона розплющує очі. Гаррі промовляє ніби незвідки :

  - Просто пам'ятай, кохана. Все добре....Гаразд?

 Не буває все просто, але зараз він був тут з нею. Це було найголовніше.

 Зосталося питання...Стів  Гаррінґтон все знав наперед?

 Бо він все гарчав.