Гаразд.

 Гаразд?

 Прийняття рішень - це завжди важко, але ще важче наважитися на родину. Бо родина - це не просто шлюб, чи вагітна втомлена дружина, яка завжди кричить. Ні родина... більше за усі слова.

  - Ти злякалася, люба ?

  - Господи, було таке відчуття, нібито кров - молода дівчина знов доторкнулася до носа.

 Хвилювання. Запах рожевої фарби.

 Він намагався заспокоїти  її та все міцніше притискав її до себе. Тонка жіноча рука вчепилася у його плече. Просто паніка, та й усе. Темні очі посміхнулися до неї.

...Темні очі казали : Я поряд. (Справді)

Тепер він був чоловіком, чоловіком, якому виповнилося вже 29, можна було подумати, що для нього головне у житті - це обов'язки, але ні. Раніше - митець невдоволення, та якийсь занепад, що може бути гірше, коли жінка пиляє... Пиляє тебе?  Ненависть з її сторони, але вона...

 Ця дівчина. . .                                                      

 ...Яскрава картинка. Дуже яскравий ліс та хитка будівля зовсім поруч. Їй не вдалося відповзти, блондин не дозволив. Пітер взагалі нікому нічого не дозволяв, а ще не закривав рота. Але бентежило інше, щось було не так...                                                      

 Все склалося дуже-дуже добре, він ще ніколи так не радів, а от якщо б він тоді пішов за тими тістечками. Тістечка з кавою то щось...                                                            

 Полагодити усе, тільки не сон. Усі ці чудернацькі сни, усі ті видива, Гаррі пояснював собі, що так проявляється її магія, хлча певен не був.                                                      

Щось мінялося, а дівчина відчувала, що вони вже не знаходяться на сходах... Та схоже й поїздки ніякої не було.                                        

Темні очі розтанули.                                          

 ...Пітер не переставав радіти. Спочатку здалося, що у домі якісь щури. Але це тільки так здалося.                                                      

 Стукіт листя дерев у вікна припинився. Пітер, поправляючи біле волосся, подав їй рушник. Знову..                                              

Мало не розбивши їй обличчя (такий потужний був удар деревом), тепер він дійсно жалкував про свій вчинок.

 Це прикро.                                                   

Кров все текла, а ніс дівчини продовжував боліти, синець на руці розпливався. Знов...

 Вона знову (задала) питання :                      

  - Що Тут відбувається? Справа не в домі, так? Ти щось змінив не у проміжку між майбутнім, адже так ? Усвідомити це легко, ти щось зробив з собою, а тепер ти розплатишся.                                                   Він скривився та все ж слухав далі :              

  - Тобі страшно бути одним з такою силою. Перший, це ж правда ти...Ти найперший...              

 Її зупинили.                                                        

Переводячи подих, вона дивилася на нього. Голос його звучав сумно :                              

  - Я теж тут зостанусь з тобою. Я замкнув не тільки тебе, але й себе. Ілюзії втрачені.              

  - Бо в тебе ніколи не було ілюзій, ти прорахував майже все. Майже...                                                     Пітер, припіднявши брову, сказав їй, щоб вона продовжувала :                                    

"Він не вірив."                                                  

  - Моя сила може стати ще більшою. Це так, Перший, а от  твоя могутність може звести тебе з розуму.                                                

  - Я вагалася.

 - Сказати, що думаєш? - він протягнув руку.        

  - Я вагалася, бо я гадала, що це коїться знов і знов..                                                            

  - У цьому домі? - він трохи підняв її, уникаючи торкатися синця.                                

  - Знов, тобто, наша розмова ?                              

 Вона відповіла :                                                  

  - Мені не дає спокою думка, що тут щось не так..                                                              

Пітер не повірив їй. Дійсно.                                

  - Люба, що ти замислила? Ти надто спокійна.                                                            

 Він дивився, як з його долоней вислизує її рука. Упевненість його розтанула, як той сон. Він відчув доторк реальності.

 Чомусь зараз він згадав, як він її знайшов. Пітеру забажалося, щоб вона щось сбрехала чи відвернулася.                                

Неспокій.                                                            

  - Я просто розумію, що мене тягне у інше місце. Ти можеш це прочитати.                                

Дійсно?                                                            

  - Звучить, як виправдання. Хіба смілива дівчинка любить виправдовуватися?                      

 Блондин осікся.                                                  

Кава охолонула. Хоч пальці вже не боліли, але вона так до неї й не доторкнулася.                    

  - Мені б хотілося повернутися до попередньої розмови. Ти почув?                        

Дещо заділо його, її голос був такий неправильний.                                                

  - Затіваєш сварку?                                            

 Над ними нависла якась неминучість.                  

Ненормальна, програшна війна. На його погляд вона відповіла :                                                                     - Що то за дощовики? Вони валяються біля вікна.                                                          

  - Настирна дівчина, може тебе закувати? Побудеш трохи у ланцюхах?