ПРОЛОГ

Ті моменти, коли ви, мої любі, відкривали  мене я не зможу забути ніколи. Вони схожі на щось таке, коли бачиш світ вперше - завжди трапляється щось незвичайне та майже завжди яскраве! Дивне явище…

 З кожним разом я все більше і більше дивуюся, бо ви відкриваєте мене з першої сторінки, зі змісту! Це вражає, адже я пам’ятаю, що ваші батьки, друзі завжди пропускали початок,  навіть не дивлячись на обкладинку!

Мені здавалося, я виглядаю зовсім погано, хоч на мені й не малювали пилом…

Взагалі, я зберігаю емоції всіх людей, що прочитали мене, але ось ваші я ще й записую, адже справжні, щирі та теплі емоції від моєї історії я побачила лише від вас. Так саме від вас. Я знаю, ви зараз тримаєте мене в руках, посміхаєтесь, мабуть, так? І це прекрасно, це настільки зачаровує, що я з тремтінням перечитую моменти, пов’язані з вами!

Шкода лише одне – ми не зможемо дарувати один одному нескінченні спогади. Ви живете дуже мало, щоб бути тільки зі мною, але я хочу, щоб ви знали, мої дорогі читачі, я завжди пам'ятатиму про вас…

Я знаю, що наш час разом обмежений, тому я ніколи не забуду моменти, які ми провели разом, якими б короткими вони не були.  Я  завжди буду пам'ятати вашу посмішку, яка з’являлась на вашому прекрасному обличчі, коли ви мене читали…

На рядках про кохання я пам'ятаю, ваші очі блищали щирими вогниками, вони світилися з кожною пропозицією все яскравіше і яскравіше.  Здавалося, зірки не мали такої яскравості, якою ви були переповнені в той момент:

«Вона не бачила його обличчя, але відчула його присутність у кожному дотику, у кожному подиху, що ледь торкався її щік. Її світ був повний звуків, запахів і дотиків, і в цей момент вона відчула, як Еліас ніжно пригорнув її до себе, і їхні губи зустрілися в тихому, але глибокому поцілунку».

В куточках ваших очей почали виблискувати кришталеві крапельки:

 «Вона відчувала, як сили покидають її : очі невблаганно закривалися, а сіре нависле небо немов обрушилося на неї важким покривалом.»

  На цьому моменті ви не витримали і почали плакати, не голосно, не істерично, але з хмурими бровами, що відбивають все невдоволення: що з нею сталося?

«Я не хочу тут бути! Відпусти мене додому! – вона змушена була зупинитися і закрити обличчя…»

 Ви продовжували читати далі…

Цікаво її відпустять? – здивовано подумали ви.

Героїні доведеться зіткнутися із смертю, ви аж ніяк не очікували такого повороту від моєї історії…

Ах, я пам’ятаю, ви почали смішно сердитися: на початку ви дуже здивувалися так, що ваші очі стали розміром з блюдце, потім ви розсердилися на мене, але зрештою, прочитавши до кінця, зрозуміли, що після такої сцени у героїні все тільки починається…

Я пам’ятаю, ви просили у мене вибачення, але я цього не очікувала, адже я ж просто книга, ви не винні мені нічого, і ваші емоції та слова, вони ж як жива частка звичних мені букв, які осідають на моїх сторінках красивим шрифтом. Слова відбилися на мені, і я рада, що вони найдобріші та найщиріші на всьому світі. Так, згадувати відчуття про те, як ви, дорогі мої читачі, тримали мене у своїх маленьких і м’якеньких руках, зручно розташувавшись у пледі на подушках, це дуже весело. Радісно і трохи сумно. Ви завжди намагалися знаходити нові пози для читання, бо ваше тіло інколи затікало, особливо ваша шия вередувала, бо ви її перенапружували. Одного разу я пам'ятаю, як ви вирішили прочитати мене, сидячи на підвіконні, з ніжними променями сонця, що ковзали по сторінках. Той момент став особливим, адже ви виглядали так спокійно і гармонійно.

Гаразд, зізнаюся, руки — моя вина, але ж ви не скаржилися на мою вагу, тож я нічого не знала…

Ох, скільки часу ми провели з вами вдвох! Я дуже щаслива, адже ви чудові читачі. Я така рада, я така горда і сповнена рішучості написати про свої почуття до вас. Сподіваюся,  коли ви відкриєте мене востаннє, ви посміхнетеся і скажете своїм м’яким і заспокійливим голосом те, що я хочу від вас почути.  Хоч ви мені це говорили кілька разів, але це більше стосувалося моїх героїв, а я хочу відчути все це на собі, коли ви адресуєте всі слова тільки мені!

Після вас я стала трохи егоїсткою, тому що ви - це  все, що мені потрібно. Але я вже написала про те, щоб ви не лякалися цього, і коли ви прочитаєте кінець, я чекатиму ваших емоцій з приводу того, що вийшло. Адже у всіх буває так, що ми говоримо одне, а відчуваємо зовсім інше.

Знаю я вже ваші фішки. 

Дуєте губки, коли хотіли б іншого повороту подій. Стукаєте подушечками пальців по куточках стін, щоб задати ритм для читання - тільки не знаю, це все заспокоює чи навпаки, додає ентузіазму?

Найзапам’ятливіше - це коли ви кусали свої красиві губки, а після -  щічки з середини. Це дуже мила дія.

Вам ще завжди було ніяково переді мною позіхати, я пам’ятаю, ваші ручки прикривали рот, і після ви скромно посміхалися  мені. Я вперше відчула себе дивно в хорошому сенсі. І тоді я вже вирішила, що не зможу забути ваш образ, навіть якщо мене будуть шматувати чи закинуть десь на горище!

Я сподіваюся, ви, мої любі читачі, завжди будете добрими та щирими, і ніхто не зламає вас, ваш світ та ваші емоції, почуття та думки.