Розділ п'ятий

Важко сопучи собі під ніс, Марія уже вшосте пройшла повз відчинені двері. Невдоволення, яке вона виражала відносно вчорашнього прибирання кабінету, буквально висіло в повітрі. Щоправда, я не розуміла, що саме її так не влаштовувало. А чого, власне, ця нахаба чекала?

Я б на її місці раділа, що з неї зняли відповідальність за проведення новорічного корпоративу. На відміну від прибирання, там підручними засобами б не обійшлось. Секретарка, лінива до неможливості, не уточнила меню в ресторані, не врахувала побажання начальства і забула скоригувати меню, що, як виявилось, ще два тижні тому надіслали їй на пошту.

Мені пощастило, що мова йшла про мережу ресторанів, якою володів татів друг. Довелось, щоправда, ховатись в туалеті, аби під час дзвінка представитись йому своїм справжнім іменем і попросити затвердити зміни. Компанії Хрустовського це обійшлось в копієчку, але краще так, ніж свято би взагалі відмінили та не повернули завдаток.

А могли!

Робочий день підходив до свого завершення. Вчора я просиділа за Маріїним комп’ютером аж до пізнього вечора, вислухала купу невдоволеного бурчання від жінки, але таки досягла свого. Корпоратив було організовано як треба, а я відчувала себе працівником року.

Зранку кабінет уже зустрів мене чистотою. Правда, Марія не чекала, що я змушу її поскладати папки на місця, прикриваючись знову ж таки її власною роботою. Ще й заявилась до офісу з запізненням, була на манікюрі, а зараз, здається, обурювалась саме тому, що її манікюр постраждав під час виконання завдання від «очкастої жаби», як вона ласкаво називала мене по телефону, вирішивши, що я не лише погано бачу, а й недочуваю.

Ой, любонько, не сподівайся, все твоє бурчання я уважно фіксую в голові, і воно повз мене просто так не пройде. Можна й не сподіватись, що потім начальниця стане добра, ласкава та безмежно уважна, не заслужила цього горе-працівниця.

В тому, що Марія не сприймала мене як своє начальство, не було жодних сумнівів. Я ж бачила, як вона ставилась до мене, вважала, ніби я ганчірка у неї під ногами. І головне, це вмить би змінилось, причешись я нормально, зніми окуляри, змий косметику, якою трохи попсувала власні риси обличчя і вдягнись нормально… Скільки вирішує зовнішність, аж гидко.

– О, пане Германе, ви вже йдете! – судячи зі щебетання Марії, шеф нарешті вийшов зі своєї барлоги, де увесь день вирішував термінові передноворічні питання, пов’язані не зі святом, а з закриттям звітного року. – Заїжджатимете додому чи одразу у ресторан? Я затвердила меню, все ідеально… Якщо ви вже в ресторан, може, мере підвезете?

Ага, вона затвердила. Якраз.

– Дивовижні зрушення відбулись в питанні організації корпоративу, варто було Аліні взятись за це питання, – зазначив Хрустовський, показуючи, що він не настільки дурний, як намагаються про нього думати його підлеглі. – Ще не впевнений, що одразу до ресторану, тож, Маріє, вам доведеться добиратись туди самотужки. У мене нема можливості вас підвезти.

– Та я б зачекала, – захихотіла вона.

– Попросіть Георгія. Він погодиться.

Маша зітхнула так, ніби їй щойно запропонували відростити крила та злітати на корпоратив самотужки. Герман же, помітивши нарешті, що двері мого кабінету відчинено навстіж, зазирнув всередину та здивовано поцікавився:

– Хіба тут так спекотно?

– Трохи душно після того, як вчора прибирали, – пояснила я, вирішивши не уточнювати, що просто хотіла простежити, аби Марія через власне паскудство не взялась псувати все те, що я зробила для корпоративу.

При відкритих дверях вона якось не зважилась на диверсію, хоча про очкасту жабу, звісно, говорила.

– Ви чудово впорались зі своїм завданням, – зазначив Герман. – Я дивився кошторис корпоративу, вийшло дешевше, ніж спочатку закладалося… Я вражений. Це було дуже швидко, Ліно. Не думав, що за два дні можна все виправити… Маріє, ви ще тут?

Секретарка, що вперто стовбичила у приймальні, цей натяк зрозуміла правильно.

– Вже йду. До зустрічі, – невдоволено проговорила вона та вискочила до коридору.

Герман же зайшов в мій кабінет, зміряв його поглядом, обійшов стіл, вперся в нього спиною та глянув на мене згори донизу. Я зіщулилась, хоча насправді дискомфорту від цієї домінуючої позиції чоловіка не відчувала. Але ж треба тримати образ і далі.

– Тобто, – промовила я, – ви знали, що з корпоративом не все так добре, як… Говорила Марія?

– Ясна річ, я все знав, – кивнув Герман. – Вирішив перевірити, наскільки ви талановита, коли передав вам це завдання. Думав, що ви просто скажете про невідповідність того, про що мені докладали, і реального стану справ. Але ви вразили мене, Ліно.

– О…

– Так професійно підійти до справи і вирішити питання… Це шокує. Щоправда, я сподівався, що зможу проігнорувати той корпоратив, але тепер, коли все зробили так добре, було б дивно не прийти.

Таких перевірок від Хрустовського я не чекала зовсім.

– Вибачте, – тихо промовила я, зрозумівши, що мені справді незручно. Може, варто було привести до ладу кабінет самотужки та дозволити йому викинути Марію?

– Насправді вийшло навіть краще, ніж я очікував, – Герман посміхнувся. – Але на корпоративі всі парами, а я нікого не запрошував. Тож мені терміново потрібна ваша допомога, Ліно.