Глава 12. Боляче!

Щастя… Як саме упізнати цей настрій, цей стан душі? Це відчуття, коли на вустах застигає солодка посмішка, очі блищать, ніби в них відображаються тисячі зірок, а всередині так тепло, що, здається, одним лиш поглядом ти ладний розтопити лід. Так і Духмяна відчувала себе вже більше тижня – від кожного доторку Тимофія шкіра вкривалась сиротами, від кожного його цілунку бракувало повітря, але найкраще з усього цього було те, що відступила постійна тривога. Просто все було добре – так, як в кінці будь-якої казки. Проте ніхто ніколи не казав в дитинстві, що після щасливого завершення казки – життя все ж таки продовжується і має не завжди чарівні наслідки. 
Проте Яна, що ніжилась на синього кольору простирадлах, намагаючись нарешті піднятися за п’ятим будильником, не чекала ніякого підступу долі. Тім пішов на роботу ще дві години тому, тож не було кому поцілувати її і принести смачного чаю до кімнати. Зробивши над собою зусилля, Духмяна все ж таки встала з ліжка і пішла вмиватися. З ванної кімнати якраз виходив Сашко, який привітно їй усміхнувся і наказав після ранкових процедур відправлятися на кухню снідати. Духмяна ночувала у Тіми вже четвертий раз за дванадцять днів і кожного разу дивувалась, як так у Сашка виходить рано прокидатися, та ще і готувати сніданок на всіх. Не хлопець, а диво якесь. 
За наказом друга через десять хвилин Яна сиділа за столом, пила ранкову каву, бо Сашко забувся, що вона п’є чай і наминала грінки із сиром. Аля ще вчора поїхала до тітки і мала залишатися там декілька днів, тож Яна якраз на цей час з’їхала до свого коханого. Проте дома він бував не часто, робота у Тимофія була досить вибаглива, а навантаження, здавалося, взагалі більше норми. 
Поснідавши, Яна і Сашко швидко зібрались і вирушили в університет. Було весело добиратися на навчання разом, але через це у групі почали ширитися чутки, і Яні було дуже цікаво дізнатися хто та сама хвойда, яка понавигадувала про них з Сашком всіляких нісенітниць, але, в принципі, це не сильно її турбувало, як і Аліну з Сашком. Вони були досить відокремленим від групи тріо і це всіх влаштовувало. 
Аліна зустріла друзів біля входу в університет, щоб встигнути разом покурити. Всі троє обнялись після проведених нарізно вихідних. Аліна була у тітки, Яна гуляла з Тімом, який влаштував собі дводенну відпустку, а Сашко читав, майже не виходячи з кімнати. Усім було чим поділитися, звичайно першою почала Аля. 
-    Я пофарбувала стіни в двох кімнатах, потім вляпалась у фарбу, яка призначалася для дверей, відмивала її розчинником, який попік мені, чорт забирай, усі руки, бо я стирала ту фарбу, як навіжена, - Аля демонстративно висунула руки вперед. – Навіщо, скажіть, фарбувати ті кляті двері, якщо, я впевнена, через пару місяці тітка захоче купити нові? 
-    Щоб тобі не нудно було жити на цьому світі, - віджартувався Сашко. – Треба було мене покликати, я б допоміг.
Аля затамувала подих. Покликати його? Серйозно? О, вона завжди могла зробити це раніше. А тепер… Тепер вона боїться сказати йому хоча б одне зайве слово, яке він може сприйняти неоднозначно. Тепер він їй більше не той пришелепкуватий друг дитинства, він – хлопець, у якого вона остаточно і безповоротно закохана. 
-    Щоб ти потім рік з неї сміявся через те, що вона втрапила у фарбу? – ситуацію врятувала Духмяна, яка побачила збентежений вираз обличчя подруги і без слів зрозуміла, що  Алі потрібна допомога. 
-    Я б ще й на відео записав, - із задоволеною усмішкою мовив Сашко. 
Пролунав дзвоник. Без будь-якого ентузіазму всі троє поспішили на пару. Навчання займало усіх трьох рівно настільки, щоб не вилетіти з університету – решту ж думок займало особисте життя і негаразди в ньому. 
Сашко періодично поглядав у вікно, думаючи про те, що більше не має права бути Алі тим другом, яким був раніше, тому що почуття до неї лягають густим туманом на його серце і це робить його інакшим. Він заглядається на її коси, на те, як сонце відблискує на окремих пасмах волосся, і вони ніби сяють золотом. Він акцентує увагу на її пухких вустах кожен раз, коли вона щось говорить, і тоді він ледве тримає себе в руках, щоб не наблизитись і не поцілувати її – вічну подругу дитинства. 
Аля ж в свою чергу ненавиділа себе за те, що так боїться зробити важливий крок. Вона не впевнена в почуттях Сашка, вона ні в чому взагалі не впевнена. І що тепер? Завжди залишатися самотньою, тому що боїшся сказати собі правду? Ні, так не буде. Вона знайде в собі сили. Колись. Напевно. От підгадає гарний момент і тоді будь що буде, авжеж!
Духмяна не дивилась на дошку, а у зошиті виводила чорною ручкою знову і знову ім’я «Тимофій» і почувала себе, як школярка… Вона поринала у спогади: як вони зустрілись, перший поцілунок, перша посмішка, як він приходив у гуртожиток, як виявилось, що він сусід Сашка, як вони спали в обіймах один одного і причому просто спали, ніякого сексу і це була його умова! Він сказав, що це не головне і все повинно відбутися у потрібний момент. Яна тоді подумала, що, можливо, у нього був якийсь цікавий досвід з цього приводу, але спитати не наважилась. 
День тягнувся неймовірно довго, тому що у понеділок, за новим розкладом, тепер було чотири пари, а витримати це не легко. На останній парі Аліна дуже грізно поглядала в сторону Іри, яка сиділа справа від неї у середньому ряду. Аля ненароком почула шматочок її розмови із старостою.
-    Єдиний хлопець у групі і одразу його собі заграбастала, от стерво, - шелестіла Іра з подругою. – Ця новенька забагато про себе думає.
-    Може й так, - відповідала староста, якій, насправді, не було до цього діла. 
-    Ще й живе у моїй кімнаті, прикинь, - не вгамовувалася Іра. 
Потім вона на секунду повернула голову і зустрілася з холодним і грізним поглядом Аліни, від якого тіло вкрилось сиротами. Це змусило її замовкнути. 
Після пари Аліна різко піднялась і гучно кинула на Ірину парту книжку. Дівчина від несподіванки пискнула. 
-    Ти що робиш, навіжена? – брюнетка скочила з-за парти і зі злістю втупилася поглядом в Аліну. 
-    Хочу відрізати тобі твого паскудного язика, - просичала Аля, чим занадто сильно здивувала Яну, яка збирала речі у наплічник і обернулася, почувши гучний звук.
-    Тобі що валер’яночки подарувати? – Іра вже оговталася від переляку і була настроєна вороже. 
-    Якщо я ще раз почую, що з твого гидотного рота виходять якісь бридкі слова про моїх друзів – тебе збиратимуть по шматочках, зрозуміла? – Аля дивилася їй прямо у вічі.
-    Ти скажена! – крикнула Іра, хапаючи свою сумку і прожогом вилітаючи з аудиторії. 
-    Тю, каже, що скажена я, а сама он біжить, як заєць від вовка, - Аля посміхалась своїй перемозі. 
Сашко похитав головую, а Духмяна просто вдоволено усміхнулась тому, що всі залишилися живі та цілі.
-    Та що? – Аля надула губи і склала руки навхрест. – Ідемо вже, мені ще в гуртожиток треба заскочити. 
Утрьох вони вийшли з аудиторії, не звертаючи уваги на спантеличені обличчя інших дівчат у групі. По дорозі до виходу Сашко вже встиг розповісти якийсь жарт з інстаграму і дівчата голосно сміялись, коли побачили надворі високу струнку руду красуню. 
Ця дівчина, побачивши Яну, попрямувала просто до неї. Сашко з Алею переглянулися і відійшли в сторону, а Духмяна навіть не встигла зрозуміти що коїться.
-    Ну привіт, викрадачко чужих наречених, - привіталась руда.
-    Вибачте, ви хто? – здивовано мовила Яна, не впізнаючи незнайомку.
-    Мене звати Оленка, - відрекомендувалась красуня. – А ти, мала, звешся Яною, так?
-    Можливо, - Духмяна насторожилася, вона відчувала щось дивне в голосі цієї дівчини.
-    Не хочу довго ходити довкола, тож скажу прямо, - Оленка посміхнулась і нахилилася до Яниного вуха. – Я наречена Тимофія.
Духмяну ніби вдарило током, вона миттю відсахнулася від рудої і лише кліпала очима, не розуміючи що верзе ця дивачка.
-    Я знаю, що ти у шоці, мала, - продовжувала руда, розглядаючи свій манікюр. – Але, будь ласка, залиш його у спокої, інакше я тебе ще знайду і тобі це не сподобається.
-    Залиш свої погрози при собі, - огризнулась Яна. – Мені чужого не треба. 
Яна різко знялась з місця і попрямувала до воріт, забувши про існування Алі та Сашка, які вже бігли за нею, зрозумівши, що сталося щось невимовно погане. 
-    Що таке, Яно? Хто ця дівчина? – запитав Сашко, першим наздогнавши подругу. 
-    Спитай у свого сусіда, - єхидно відповіла Духмяна. – Хоча я тепер навіть не впевнена, що ти теж мене не дуриш. Я хочу побути сама, передай Алі, будь ласка. 
І не дочекавшись поки підійде Аліна, Яна зірвалась з місця і побігла в сторону гуртожитку, більше не в змозі стримувати сльози.