Не прийшлося довго думати де закупатися продуктами на день народження Духмяни, адже Алінина тітка працювала на базарі і мала там гарні зв’язки, тож багацько продуктів дівчата отримали за набагато дешевшу ціну, ніж усі інші покупці. Сашко таскав усі пакети, які були набиті доверху, а з деяких навіть по дорозі щось випадало, проте Аля вчасно це помічала.
І коли майже все було куплено, дівчата відправили Сашка додому з усіма надбаними продуктами. Залишалося лише купити торт. Як виявилось – це було найважче. Спочатку Аля загорілася бажанням спекти торта власноруч, але на цьому тижні їх якраз завалили купою завдань в університеті, і так як Янин день народження припадав на середу – часу було замало. Саме тому шістнадцятого жовтня на парах були відсутні і Аля, і Яна, і, звичайно, Сашко. Їх це не дуже турбувало.
Дівчата обійшли уже три магазини-кондитерські, і Яні досі не сподобався жодний із запропонованих варіантів тортів. Залишалася остання крамниця такого роду, до якої не потрібно було далеко добиратися.
- Сподіваюсь, що тут буде щось смачненьке, - з надією мовила Аля, відкриваючи двері кондитерської. – Хоча мені і до цього багато що подобалось.
Духмяна, яку вже нудило від всіх скуштованих щматочків солодощів, без жодного ентузіазму почала розглядати вітрини. На вид їй сподобалося декілька варіантів.
- Доброго дня! – мовила жіночка, яка стояла за прилавком. – Що вас цікавить?
- Доброго дня, - ласкаво привіталась Яна і одразу показала пальцем на торт, змащений зверху шоколадом. – Який крем у цьому торті?
- Згущене молоко, - відповіла продавчиня.
- А у цьому? – Духмяна вказала рукою на інший торт.
- Масляний, - так само привітно мовила жінка.
Яна скривилась – вона ненавиділа масляний крем, бо одного разу сильно отруїлась тістечком з цим кремом, в неї тоді відняло праву руку, вона не могла навіть поворухнути нею. Та і взагалі так погано їй ще ніколи не було.
- Давайте спростимо задачу, - спокійно мовила Духмяна. – У вас є щось шоколадне і бажано із заварним кремом?
Жінка на секундочку задумалась, а потім радісно усміхнулась і зникла за дверима, які, певно, вели у комору чи щось типу того.
- Ось, можете спробувати наш «Шоколадний бриз», - жінка зняла з торта картон. – Він простенький, але має шоколадні коржі і дуже смачний заварний крем.
- Ви чарівниця, - не без захвату мовила Аля, якій уже наскучило бігати по кондитерських.
- Зараз відріжу шматочок на пробу, - сказала жінка і уже взялася за ніж, як раптом Яна її зупинила.
- Не треба, ми його візьмемо, - сказала вона, дістаючи гроші з гаманця. – Скільки коштує цілий?
- Сто п’ятдесят шість гривень, - жінка знову заховала торт у коробку.
- Тримайте, - Яна дала гроші без здачі, забрала пакет із тортом і щаслива вийшла з крамниці.
Аля, яка була не менш щаслива, ніж Яна, раптом згадала, що вони не купили жодних напоїв і потягнула іменинницю до супермаркету.
***
Щойно зайшовши до квартири, Сашко кинув пакети на підлогу і тяжко видихнув.
- Це гірше, ніж піднімати штангу у спортзалі, - мовив він сам до себе, бо в квартирі було пусто.
Тарас мав повернутися вже під вечір, а Тіма, як завжди, на роботі і скоріше всього до ранку. Якщо Духмяна знову не втече на ніч, то зможе нарешті з ним познайомитися. Завтра, звичайно, ніхто теж не збирався іти на пари, тим паче, що вони втрьох вже захистили свої реферати – єдине важливе заради чого завтра потрібно було б бути на заняттях.
Хлопець заніс покупки на кухню і почав їх розкладати – овочі і фрукти в холодильник, як і майонез із кетчупом. Хліб у кухонну шафу, а м’ясо поки що залишив на столі, бо мав вже зараз починати щось з нього готувати – дівчата доручили цю важливу справу саме йому.
За кулінарними справами Сашко навіть не почув дзвінок у двері. Лише коли хтось почав їх майже вибивати – хлопець нарешті зреагував. Аля стояла на порозі сердита і з піднятою ногою, яка ледве не влучила Сашкові в голову.
- Ти що глухий? – запитала кароока, заносячи величезний пакет із пляшками води до квартири. – Я думала, що зараз знесу двері.
- Вибач, я просто музику слухав на кухні, - виправдовувався Сашко.
- А чого так тихо? Де Тарік? – Аля вже зацікавлено заглядала в усі кімнати, двері яких були відчинені.
- Він в офісі, його викликали, буде ввечері, - пояснив Саша, закриваючи вхідні двері.
Духмяна не втручалася в розмову, лише тихенько прошмигнула на кухню і поклала торт в холодильник, в якому вже і так було малувато місця.
- Яно, а ти ще когось запросила? – запитав Сашко, помішуючи м’ясо у казанку.
- Мені було якось незручно, це ж ти тут живеш, - зашарілася дівчина. – Але я запропонувала Тані, сказала, що скину адресу, якщо щось намічатиметься.
- Це ж твоє свято, - здивовано мовив хлопець. – Клич кого хочеш.
Він помовчав пару секунд, потім уважно глянув на Яну, яка невпевнено друкувала повідомлення в телефоні.
- Тільки, будь ласка, не Богдана, - тон у Саші був досить серйозний і Яна у відповідь на його слова стверджувально кивнула, бо і сама добре розуміла, що не має права кликати сюди Богдана.
- Таня прийде о восьмій зі своїм хлопцем, - відрапортувала Яна. – Хоч познайомимося з ним.
- Навіть цікаво, - погодилася Аля, яка увесь час стояла коло дверей, що ведуть на кухню і смачно вгризалась в яблуко, яке встигла свиснути з холодильника.
Приготування йшло повним ходом. Дівчата надули повітряні кульки і розкидали їх по квартирі, декілька з них навіть залетіло в кімнату Тіми, проте цього ніхто не помітив. Аля робила багато селфі, навіть зняла кілька відео, які обіцяла потім змонтувати. Сашко приготував плов і посмажив двох великих карпів. Після цього подруги окупували кухню і почали готувати інші страви, а Сашко тим часом розповідав їм різні історії і факти, які вичитав, поки готувався до реферату.
#10597 в Любовні романи
#4160 в Сучасний любовний роман
#2785 в Молодіжна проза
Відредаговано: 30.08.2020