Глава 10. Піклування

Ранок суботи супроводжувався закладеним носом і кашлем, який роздирав горло ще з ночі. Духмяна ледве піднялась з ліжка, трохи похитуючись. На вулиці лив дощ, в кімнаті було прохолодно і шкіра дівчини уся покрилася мурахами. Її трясло. Проте Яна все одно рішуче направилась умиватися. 
Холодна вода ніби обпікала шкіру і разом з тим дарувала значне полегшення затуманеній свідомості Яни. Все тіло здавалося ватним, а руки ледве тримали зубну щітку. Духмяна в’ялою ходою дісталася кімнати, по дорозі іноді опираючись на стінку. Потім заварила собі гарячого чаю, кинула шматочок лимона, прилягла і забулася гарячкуватим сном. 
Від сну дівчину збудив звук дверей, які щойно відкрились – це була Таня, яка ще вчора пішла до хлопця. Яна звела на сусідку погляд. Тані здалося, що Духмяна згасає, як світлячок, якого ненароком затоптали. 
-    Що з тобою? – злякано промовила Таня, підбігаючи до Яниного ліжка. – Ти вся гориш!
Духмяна намагалася щось відповісти, але їй ніби здавили горло. Було дуже холодно – так, що її почало трясти і не вистачало повітря. Яна почала хапати повітря ротом, а на очах виступали сльози. 
Таня приклала руку до чола дівчини і відсахнулася – таким воно був гарячим. Вона заметушилася, побігла намочити рушника, щоб прикласти до Яниного чола. А потім набрала якийсь номер. Яна ледве могла це розгледіти і усвідомити – сон знову забрав її у свої обійми. 
Поки Духмяна спала, Таня написала повідомлення Алі, що Яна хвора і що швидка уже їде. Більше їй не було до кого звернутись, але потім вона згадала хлопця, який звав Яну на фотосесію. Прийшлось добряче попитати дівчат із сусідніх кімнат хто це і де він живе, врешті решт одна дівчина все ж таки сказала, що це Богдан і назвала номер кімнати. 
Таня довго стукала, поки їй не відкрив сонний хлопець із розкуйовдженим в усі сторони волоссям. Він дивився на неї досить дивно, явно не пізнаючи дівчину. 
-    Там Яна, їй дуже погано, - почала швидко говорити Таня. – В неї жар, я викликала швидку, але думаю, що краще, якщо з нею побуде хтось, кого вона знає. 
Після почутого імені Богдан різко змінився на лиці. Він дістав із шафи велику коробку, зачинив кімнату і побіг вслід за Танею у триста тридцять шосту.
Яна спала. Богдан дістав із коробки градусника, струснув його і передав Тані, щоб вона зміряла Духмяні температуру. Потім Богдан пішов намочити рушник і в цей час задзвенів Танін телефон.
-    Слухаю, - швидко випалила вона.
-    Доброго дня, ви викликали швидку у гуртожиток? – запитав серйозний чоловічий голос. 
-    Так, кімната триста тридцять шість, - чітко вимовила Таня і чоловік поклав слухавку.
Коли Богдан повертався з мокрим рушником, до кімнати Яни підходило двоє чоловіків у формі швидкої допомоги, він поспішив до них. 
Темноволосий хлопець зайшов до кімнати, підійшов до ліжка і не повірив своїм очам. Схвильована Таня декілька разів щось перепитувала його, але він не чув. Потім заговорив.
-    Скільки часу вона в такому стані? – голос його звучав дуже строго, Таня аж здригнулась. 
-    Я не знаю, мене вчора не було, а сьогодні ось я прийшла і вона вже була така… - Таня дивилася на молодика круглими наляканими очима. Картала себе, що лишила Яну одну. А вона ж їй жалілася нещодавно, що якась викладачка попросила відкрити всі вікна, одне з яких було біля неї, і вона дуже змерзла. 
-     Яка температура? – хлопець все ще здавався дуже грізним і серйозним. 
-    Сорок і два, - вимовила Таня, ледве дихаючи від жаху. 
-    Все буде добре, - раптом сказав другий чоловік, який у цей час заправляв щприц демідролом. Таня трохи заспокоїлась. 
Темноволосий молодик відійшов від ліжка і дав своєму напарнику змогу вколоти дівчині ліки. Тільки зараз він помітив, що в кімнаті є ще одна людина.
-    Хлопче, ти що тут робиш? – якось дивно звернувся він до Богдана.
-    Вона моя подруга, я за неї переживаю, - спокійно мовив Богдан, відчуваючи якийсь дивний підтекст у словах лікаря. 
-    Як її звати? – запитав молодик, пильно поглядаючи на хлопця. 
-    Яна, - так само спокійно і трохи здивовано відповідав Богдан.
-    Мені здавалось, її ім’я має літеру Д, - сказав лікар, переводячи погляд на змарнілу дівчину, яка починала відкривати очі. 
-    Духмяна, - сказав Богдан. – Це її повне ім’я.
Лікар посміхнувся. Він справді ніколи б не вгадав, бо в житті такого імені не зустрічав, але яке ж воно гарне і як солодко звучить. Він повторював його про себе і насолоджувався. 
Дівчина відкрила очі і не зовсім зрозуміла, що коїться – налякана Таня сиділа навпроти на ліжку, Богдан, схрестивши руки, стояв біля холодильника, а також вона побачила Рудольфа і вже було подумала, що свідомість грає з нею злий жарт. 
-    Прокинулась? – ласкаво запитав Рудольф, підходячи ближче. – Ти де так встигла простудитися? 
Від його приємного баритону Яні зробилося легше, і вона справді повірила, що він тут, він існує, він поруч. Але чому? Лише потім її увагу привернула його форма. 
-    Ти лікар? – здивовано запитала дівчина, намагаючись піднятися, щоб присісти.
-    Лежіть, вам краще поки що не вставати, - втрутився напарник Рудольфа. 
-    Так, Пташко, я працюю в лікарні, а завше саме у швидкій допомозі, - пояснив хлопець, стискаючи змарнілу руку Духмяни. – А ще у тебе дуже гарне ім’я.
-    Ти не міг його вгадати, - цілком серйозно мовила дівчина.
-    Ось той хлопчина сказав, - Рудольф показав в сторону Богдана, який уважно стежив за сценою біля ліжка і зовсім нічого не розумів. 
Яна невдоволено глянула на Богдана, від чого він почервонів, але потім все ж привітно посміхнулась. Голова все ще трохи крутилась, але в цілому дівчина почувала себе краще. 
-    Мене заберуть у лікарню? – спитала вона, міцно стискаючи руку темноволосого молодика. 
-    Якщо ти захочеш, - спокійно відповів Рудольф, спостерігаючи за хвилюванням Духмяни.
-    Ти не зможеш залишитися зі мною? – спитала вона, заздалегідь знаючи відповідь. 
-    Ні, Пташко, я на роботі, але дуже радий тебе побачити, хоча краще все-таки нам бачитися не при таких обставинах, - ласкаво мовив молодик. 
-    Данильченко, підійди, - звернувся до Рудольфа його напарник. 
Хлопець зі своїм колегою вийшли з кімнати. Духмяна потягнулась і від цього у неї заболіла голова, тож вона просто стала лежати і роздивлятися довкола. Таня періодично поглядала на телефон, а Богдан невідривно дивився на саму Духмяну, і це її трохи бентежило. 
Згодом лікарі повернулися і Рудольф знову підійшов до ліжка Яни. 
-    Слухай, нам вже потрібно йти, а ти лежи і без необхідності не вставай, треба дати час організму відновитися, - молодик провів рукою по щоці дівчини. – Гаразд?
-    Куди ж я дінусь, - лагідно мовила Яна. 
Рудольф встав і підійшов до Богдана. Духмяну це трохи насторожило. 
-    Хлопче, я дам тобі гроші, зганяєш в аптеку? – він дістав клаптик паперу з кишені і ручку. – Я напишу тобі список. 
-    Без проблем, - погодився Богдан, розглядаючи світле обличчя лікаря і відчуваючи в ньому якусь загрозу. – Лікарю, звідки ви знаєте Яну?
Молодик блиснув очима, широко усміхнувся, а потім нахилився до Богдана і пошепки відповів:
-    Скоро вона стане моєю дівчиною.
Богдан розлютився, хоч і вдало це приховав. Він вихватив у лікаря листочок зі списком ліків і вийшов з кімнати. 
-    Дівчино, ви залишитеся тут з Яною? – запитав Рудольф, звертаючись до Тані. 
-    Я взагалі ненадовго зайшла… Мене там чекають… Але якщо треба, то я залишусь! – дівчина явно нервувала, бо постійно спостерігала за часом і фрази її виходили якимись пошматованими. 
-    Іди, Тань, зі мною все буде добре, - промовила Яна, розуміючи у якому становищі опинилась сусідка. – Передай привіт хлопцю. 
-    Дякую, Яно, передам, - Таня усміхнулася і подарувала Яні вдячний погляд на прощання. 
Рудольф знову підійшов до Яни, і поки його напарник не бачив, поцілував її у чоло, ласкаво усміхнувшись. Духмяна ж у відповідь лише прикрила очі від задоволення. 
-    До зустрічі, - промовила дівчина, з ніжністю поглядаючи на лікаря. 
-    До скорої зустрічі, - відповів він, забрав сумку і вийшов з кімнати, де у коридорі його вже давно чекав напарник.