Глава 8. Одкровення

Сашко з самого ранку не знаходив собі місця. Він ніяк не міг зрозуміти поведінку Алі і карав себе за те, що не дав їв висловитися першою, щоб якось прояснити ситуацію. Хлопець дуже переживав, що своїми неакуратними словами завдав нищівної поразки їхній з Аліною дружбі. Проте подзвонити і вибачитися він не міг, тому що не розумів що саме зробив не так. 
Годину Саша не вилазив з ліжка, обдумуючи своє становище. Не хотілося починати цей день, як і будь-який інший день без Алі. Скільки разів він уявляв собі, як вони засинають в обіймах і прокидаються разом, а потім всі ці пестощі, поцілунки, погляди… Здавалося, що нічого більшого в цьому житті він не бажав. 
Від потоку нерозважливих думок Сашка звільнив стук у двері. Хлопець неохоче встав і відчинив. На порозі стояв високий молодик з темною копною волосся і широченною усмішкою. 
-    Малий, ти чого так довго сопеш? – весело промовив він і витягнув Сашка з кімнати. – Я вже каву зварив і навіть встиг купити шоколадного печива. 
-    Це звучить краще, ніж «доброго ранку», - Саша трохи повеселішав від турботи свого сусіда і за сумісництвом непоганого друга. 
Молодик налив у горнятка кави і подав одне з них Саші, який з мрійливим і ще досить сонним виглядом влаштувався за столом. 
-    Давно тебе таким не бачив, - проголосив темноволосий і, насупивши брови, сів навпроти Сашка.
-    Ти мене взагалі вже давно не бачив, бо постійно працюєш, - підмітив хлопець, але потім журливо усміхнувся. – Скажи, Тіма, чому так складно зрозуміти жінок? 
-    Ну і питаннячко з самого ранку! – здивувався молодик, ледь не поперхнувшись гарячим напоєм. 
-    Розумієш, я сказав Алі вчора, що ми друзі, хоча нещодавно ми поцілувались… - Сашко тяжко видихнув. – Просто її подруга сказала, що Аля нічого не пам’ятає і це пояснило її відношення до мене впродовж всього тижня. 
-    Так, і в чому криється проблема? – Тіма наполегливо чекав, доки Сашко дійде до суті. 
-    Коли я їй сказав, що ми друзі, вона назвала мене дурнем і втекла, - приреченим голосом закінчив Сашко свою сповідь. 
-    Або подруга Алі тобі збрехала щодо її пам’яті, або ж Аліна раптом все згадала, не знаю навіть що гірше, - стиснув плечима молодик. – Все ж я скажу тобі так – за своє щастя треба боротися. Не розумію чому ти вирішив сказати їй, що ви друзі, якщо до цього, хай навіть у нетверезому стані, вона відповіла тобі взаємністю.
-    Вона мене сама поцілувала! – випалив хлопець. – Хоч я збирався зробити це перший. 
-    От ви дурні, - засміявся Тіма. – Видно, що зелені ще. Кохаєте один одного і обидва боїтеся у цьому признатися. Здається, Аля боїться признатися в цьому навіть собі, що вже тут про тебе казати. Подзвони їй, лантух. 
-    Я подзвоню, - впевнено виголосив Сашко. – А ти чого зранку такий щасливий?
-    Бо нічну зміну відмінили вчора, а сьогодні написали, що я вільний усі вихідні, - молодик широко усміхався. Здавалося, що він народився з таким виразом обличчя. 
-    То ми сьогодні зможемо потусити ввечері вдома? Пивко там, фільм, - оживився Сашко. 
-    Ні… - задумливо відповів Тіма. – Я вже домовився з друзяками дивитися футбольний матч, вибачай. 
-    Та ну тебе, - махнув рукою Сашко і, забравши печиво з собою, зник за дверима своєї кімнати. 

***

За ранковим чаюванням Духмяна непомітно для самої себе усміхалась. Всі переживання щодо листа і Алі відійшли на другий план, бо голова була наповнена майбутньою зустріччю з Ним. Як би дівчині не кортіло взнати ім’я свого чарівного незнайомця – вона вирішила, що не буде питати нічого особистого, а якщо він захоче щось розповісти – то це буде найкращим подарунком для неї. 

З шафи було виволочено усі речі, які могли б зійти за гарний вечірній туалет, тому гармидер в кімнаті стояв ще той. Найкращими з суконь Яна вважала чорну із спідницею-кльош, всипану червоними маками, блакитну облягаючу, в якій вона була, коли вони з Рудольфом вперше зустрілися і сніжно-білу – занадто легку для вечірньої прогулянки, тому вона одразу була вилучена зі списку. Не те щоб умова бути у сукні була обов’язковою, але Духмяні хотілося бути для нього найкращою. Тож чорна сукня з маками виграла цей модний поєдинок. 

На дзвінок мамі, прибирання речей, готування обіду та проглядання повідомлень від Рудольфа у Яни пішло дві години, до зустрічі залишалося ще п’ять… Яна взагалі не знала чим себе зайняти, тому що читати, дивитись фільм або робити пари їй точно не хотілося. Всі плани Яни збудував Сашко одним дзвінком. 

-    Алло, - промовила Яна неспокійно. – Саш, щось сталося? 
-    І так, і ні, - дивно відповів хлопець. – Я тут під гуртожитком, вийдеш поговорити?
-    Так, звичайно, - Яна була навіть рада, що хтось знищить нещадні години самотності, які вона собі пророкувала. 
Натягнувши велику сіру толстовку, джинси і кеди, Яна вирушила до друга. Сашко стояв біля входу і нервово крутив в руках незапалену цигарку. 
-    Привіт, Яно, як справи? – одразу випалив він, чим ще більше насторожив дівчину. 
-    Так, Сашо, признавайся, - спокійним голосом промовила Духмяна. 
-    Підемо хоч в кав’ярню, не тут же сидіти, - запропонував хлопець і Яна погодилась. 
По дорозі в кав’ярню вони курили і мовчали. Яна здогадувалась у чому причина такої несподіваної появи Сашка, а Сашко все думав як спитати у Яни чи не збрехала вона йому щодо Алі. 
Взявши собі і Яні карамельний лате Сашко всівся навпроти подруги, склав руки в замок і спокійним врівноваженим голосом серйозно запитав:
-    Яно, ти ж не могла мені збрехати про те, що Аля нічого не пам’ятає?
Духмяна майже злякалась такої зміни настрою Саші і здивовано гляділа на нього. Їй було неприємно, що вона досі не викликає у своїх друзів довіри. 
-    Аля сама мені це говорила, - невдоволено кинула Яна, насупивши брови. 
-    Вибач, - вже зовсім інакше промовив хлопець. – Я мав це спитати. 
-    А що сталося? – здивовано запитала дівчина, яка навіть не розуміла чому в її друга виникли такі дивні підозри. 
-    Аля тобі нічого не сказала? – Сашко виглядав не менш спантеличеним. 
-    Вона зібрала речі і поїхала додому, - пояснила Яна, запаливши чергову цигарку. Всі ці дивні події змушували її дуже багато курити, що трохи бісило. – Навіть не дозволила провести її на вокзал. 
-    Ось чому вона не бере слухавку… - голос Саші звучав приречено і сумно. – Я такий ідіот, Яно! 
-    Та що між вами сталося врешті решт?! – не витримавши спалахнула Яна. 
-    Я сказав їй, що ми ж просто друзі і все буде добре, - Сашко почухав потилицю, а потім опустив голову на стіл. – А вона крикнула, що я дурень і втекла. 
-    Вважаєш, вона згадала? – Духмяна задумалась. – Тоді це все пояснює. 
У Саші, здавалось, закінчилися слова і він просто мовчки курив і пив маленькими ковточками свій лате, час від часу поглядаючи на екран телефону. Духмяна ж написала Алі, спитавши чи не згадала вона раптом події того вечора, але Аліна хоч і була в мережі – Яниних повідомлень не читала. 
-    Безглуздя якесь з вами, - проголосила Духмяна. – Як діти малі.
-    Тіма мені майже те ж саме сьогодні сказав, - Сашко усміхнувся. – До речі, Яно, не хочеш сьогодні ввечері в кіно чи типу того, вихідний день все-таки. 
-    Вибач, я… Сьогодні не можу, - Духмяна з жалем подивились на Сашка. Їй не хотілося лишати його одного, але відмінити таке жадане побачення вона не могла. – В мене побачення. 
-    Ого! – Сашко аж підстрибнув на стільці від несподіванки. – Сподіваюсь, це не Богдан. 
-    Ні, це не він, - замріяна посмішка Духмяни сказала хлопцю більше будь-яких слів. 
-    Хотів би я виглядати таким щасливим, - майже пошепки проговорив Сашко. 
-    Ще будеш, -  Яна підморгнула другу і завела якусь легку тему, щоб вбити час.