Глава 7. Ми друзі, так?

Заплакану Таню Духмяна завела в кімнату. Там гучно лунала музика, яку дівчина швидко вимкнула. Богдана і дівчат вже не було, а Аліна солодко спала на своєму ліжку в одягу та без ковдри. Яна ввімкнула чайник і присіла біля сусідки.
-    Що трапилося, Тань? – по-материнському ніжно промовила дівчина.
-    Ми посварилися, - скрізь сльози пробурмотіла та. 
-    Через що? – Духмяні сьогодні прямо прописано було встрявати у чужі дивні історії. 
Таня витерла сльози рукавом, тяжко видихнула і з повним відчаєм глянула на свою сусідку. 
-    Мама дізналась, що я ночую у Діми. Подзвонила мені і дала зрозуміти, що якщо я зараз же не піду в гуртожиток – дома вона мене не чекатиме. Я намагалась їй пояснити, що все нормально, та і ми з Дімою вже рік разом! Але вона в мене старого гарту… 
Закипіла вода і Духмяна взялась робити чай, простягнула одну з чашок Тані, яка тремтячими руками прийняла її з задоволенням. Аромат жасмину трохи заспокоїв занепокоєне серце дівчини і вона продовжила розповідати свою сумну історію. 
-    Коли Діма почув, що я збираюся йти – він спалахнув як бенгальський вогник – дуже різко, і мені від того стало лячно. Він почав кричати і казати, що я взагалі не маю жити  в гуртожитку, коли в нього є власна квартира. Потім сказав, що моя мама з’їхала з глузду. Чесно кажучи не сильно пам’ятаю, що він казав, бо я вже ревіла. У них з мамою часто були непорозуміння, але поки тато ще був живий – він всіх мирив. Така в нього добра душа. Але я тепер між двох вогнів, і не знаю що мені робити, - на щоках дівчини знову з’явилися сльози і Духмяна в пориві доброти обійняла сусідку. 
Яні було важко по-справжньому оцінити ситуацію, тому що вона не знала Таніну маму і хлопця, та і саму Таню теж бачила лише вдруге, але щось в цій дівчині не давало думати про неї погано. Вона була тендітна і мила, і, судячи зі всього, мала дуже чутливе серце. 
-    Слухай, Таню, я не те щоб маю право щось тобі радити, бо сама в своєму житті ніколи не вміла приймати правильне рішення, але скажу так, - Духмяна ще дужче притулила засмучену дівчину до себе, як колись робила її власна мама. – Твоя ненька зараз в дуже поганому стані, так? В неї померла кохана людина, вона не має гадки що далі робити і єдине, що в неї залишилось – це ти. Вона сказала собі, що має захищати тебе за двох. Але матері іноді зовсім не розуміють як це правильно робити. І роблять нам боляче. Тепер подивимось зі сторони твого Діми. Він молодий і запальний хлопець, він тебе кохає і зараз, певно, теж приміряє на себе роль захисника в такій скрутній ситуації. Він ображений тим, що йому не дозволяють тобі допомогти так, як він хоче і може. От і все. Просто не панікуй. Обдумай усе і завтра подзвони обом і поговори спокійно. Якщо ж мама почне хвилюватися у своїй манері – скажи, що не можеш говорити з нею, коли вона так себе поводить. Те ж саме можеш сказати і Дімі, якщо чесно. І взагалі раджу тиждень побути тут і не спілкуватись з ними обома. Вам усім треба добре переосмислити свої стосунки. І я впевнена, що врешті решт усе буде добре. 
Таня вислухала таку довгу пораду і вдячно посміхнулась. Яна вже перестала її обіймати, і дівчина зуміла насолодитись чаєм. Вони ще трохи посиділи удвох, а потім вклалися спати. 

***

Увесь тиждень відбувалося щось дуже дивне. Аля в понеділок не пішла на пари, бо почувала себе дуже погано і виявилося, що вона взагалі нічого не пам’ятає. Сашка теж у понеділок не було з невідомих для всіх причин. У вівторок Аля енергійна та посвіжіла у своїй веселій манері сіла до Сашка за парту, а він досить сухо привітався і всунув навушники у вуха. Після першої пари він зник. На будь-які запитання щодо Саші Аля просто знизувала плечима. І це не дивно, вона справді нічого не пам’ятала. Лише Духмяна знала що коїться, але не розуміла що робити. 
Сидячи у середу після пар в кав’ярні, дівчата курили і сумно поглядали на пустий третій стілець за їх столиком. 
-    Алю, що останнє ти пам’ятаєш? – раптом запитала Яна. 
-    Ну, ми танцювали, пили, я порвала свої колготки, а потім… - Аля опустила очі, ніби шукаючи відповідь там на щось. – Я точно не впевнена… Здається, до мене підійшов Сашко і це все. 
-    Але ж ти помітила, що він досить дивно себе поводить, - Духмяна намагалась якось наштовхнути подругу на правильні думки. 
-    Звичайно, я ж не дурна! – викрикнула Аля. – Вибач. 
Дівчина іноді бувала імпульсивною, але зараз вона взагалі не стримувала своїх емоцій. Кароока опустила голову на стіл і мовчала. Яна помітила, що вона здригається і акуратно торкнулась Аліниного плеча.
-    Він ніколи так не поводився, правильно? – Духмяна із розумінням подивилась на подругу, яка нарешті підняла обличчя. 
-    Ніколи, скільки б ми не сварились… - Аліна знову закурила. – І мені так гидко від того, що я навіть не знаю що саме зробила не так. 
-    Хочеш, я з ним поговорю… - Духмяна все одно збиралась це зробити, але не хотілося, щоб за спиною у Алі. 
-    Якщо тобі не важко, - Аліна шморгнула носом і витерла сльози. – Тому що мене він явно не хоче слухати.
Наступного дня Аліна не пішла на пари, а Яна сіла біля Сашка. Він не звертав на неї уваги, поки дівчина не висмикнула з його вуха навушник. Тоді хлопець обернувся і втомленими очима подивився на подругу. 
-    Сашо, що трапилось? – Яна намагалася говорити максимально строго, але Сашин сумний погляд змушував голос тремтіти, - Будь ласка, поділись зі мною. 
-    Давай після пар покатаємось на трамваї, я так іноді роблю, коли мені погано, - сказав він і його очі стали виглядати ще більш замученими.
-    Згода, - Яна намагалась всміхнутися, але настрій був зовсім не той. 
Після завершення третьої пари Саша з Духмяною мовчки пішли на трамвайну зупинку. Яна думала, що вони поїдуть до Аркадії, але Саша вирішив інакше, аргументувавши це тим, що до Аркадії занадто близько і вони нормально не поговорять. 
Трамвай не довелось чекати довго, він приїхав напівпустий, що не могло не радувати друзів. Яна з Сашком примостились позаду на подвійних сидіннях і хлопець невпевнено почав говорити. 
-    Яно, ти ж знаєш як саме я ставлюся до Алі… - почав був Сашко, але Яна його перебила. 
-    Я все бачила, Саш, тож давай ближче до суті, - Духмяна вирішила не ходити навколо, бо бачила, що Саші важкувато в такому признатися. 
-    Так… І що саме ти бачила? – збентежено поцікавився Сашко. Його очі перестали випромінювати вселюдську печаль. 
-    Я бачила вас і ви цілувались. Більше нічого, - поспішила запевнити друга Яна, не розуміючи чому він перепитав. – Я навіть не зрозуміла одразу, що це ви. Потім тільки дійшло. 
-    Це був, напевно, найкращий момент у моєму житті, - хлопець втомлено і журливо посміхнувся. – Але потім вона мене відштовхнула, Яно. І втекла. Я стояв там настільки спантеличений, що навіть не кинувся за нею услід. А потім мені стало боляче, і я пішов. А зараз вона приходить в універ і веде себе, ніби нічого не сталося! В мене все життя перевернулося, а вона? Я їй що звичайний дурник на вечірці? 
Духмяна дивилась на друга зі співчуттям та розумінням, але знала, що він помиляється і занадто сильно жаліє себе. 
-    А ти б спитав у неї, Саш, - досить серйозним тоном почала Яна. – Поцікавився б чого це вона стала така стерво. 
-    Ти щось недоговорюєш, - хлопець пильно вглядівся в Янині світло-карі очі. – Не катуй мене, будь ласка. 
-    Вона нічого не пам’ятає! – випалила Яна. – Після ваших пригод вона забігла в кімнату і як навіжена вилила в себе майже повну пляшку вина. А потім відключилася. Останнє, що є у її пам’яті – це як ти підійшов до неї ще у кімнаті. Ти розумієш?
Чим більше розповідала Яна, ти сильніше дивувався Сашко і тим більший сором його огортав. Хлопець закрив обличчя рукою, щоб показати наскільки він був не правий у цій ситуації. 
-    Здається, я зробив тільки гірше… - стиха промовив він, сподіваючись на Янину підтримку. 
-    Вам просто треба поговорити і вирішити все, - порадила Яна, сподіваючись, що скоро все прийде у норму. – Сам вирішуй казати їй про поцілунок чи ні. Але поговорити треба, окей?
-    Так, звичайно, - Сашко був розгублений у своїх емоціях. Серце казало йому відкритися Алі, мозок прохав збрехати дівчині, яку він кохав, щоб не порушити їхню довгу дружбу. 
Збентежений такими подіями Сашко вийшов на зупинці біля залізничного вокзалу і пішов додому пішки, Духмяна вийшла з ним, але направилась в сторону гуртожитку. Дорогу вона пам’ятала, бо вони з Алею таким же чином ходили до Сашка у гості. 
Купивши собі у Макдонельдзі макфлурі з шоколадом Яна дуже повільно перетинала Куликове поле. Зграї голубів, що збиралися то тут то там злітали в небо, коли Духмяна проходила біля них. Доївши морозиво, Яна закурила і задумалася над тим, як саме люди починають кохати один одного і як розуміють, що повинні бути разом. 
В неї був не такий вже великий досвід, але ж її стосунки проіснували більше двох років… Вона добре пам’ятала ті перші побачення з Толіком, коли він приносив квіти і шоколадки, вони гуляли в різних парках, їздили на пікніки, ходили в кіно і на концерти. Добрі пів року їх відносини були схожі на якийсь показовий виступ, поки одного дня Яна не відчула, що у його обіймах їй хочеться лишитися назавжди. Але ж погодилася зустрічатися з ним вона набагато раніше. І як це так трапилось? Вона згадала той вечір, у який вони стали парою…
Сонце сідало досить швидко, тож Яна намагалася сфотографувати його в різних епізодах: ось ціле величезне червоне коло котиться за горизонт, ще трохи і видно вже половину кола, зовсім скоро там лишилася тільки невеличка смужка, а потім воно взагалі зникло і навколо почало темніти. 
-    Лягай скоріше біля мене, - хлопець посміхнувся і постукав по покривалу, на якому лежав. – Зараз почнеться магія. 
-    Вже жовтень місяць, холодно лежати на землі, - противилась Яна, сама не знаючи чому – можливо тому що боялася опинитися з хлопцем так близько. 
-    Не бійся, - лише сказав він і подивився на небо. 
Яна ще трохи постояла, але хлопець мовчав, і вона не витримала – лягла поруч. На небі почали з’являтися перші зірки. Одна з них була занадто помітною і яскравою. 
-    Це – Венера, - пояснив Толік, акуратно обіймаючи дівчину, що занадто важко дихала поруч з ним. Він відчував, що це той самий момент. – Вона прекрасна, як і ти. 
Сказавши це хлопець повернув обличчя до своєї маленької дівчинки, і їх вуста злились у солодкому поцілунку. Розмикати такі теплі обійми не хотілося обом, але стало прохолодно і Толік, як справжній джентльмен, не дозволив би своїй дівчинці простудитися, навіть через кохання. 
Хлопець провів Яну до її будинку, сильно обійняв на прощання, потім нахилився до її вушка і прошепотів:
-    Ти будеш моєю дівчиною? 
Здавалося, ніби жодна Венера не здатна була світитися так, як у той момент сіяла Духмяна. Кожним своїм доторком, поглядом і видихом вона промовляла «так». 
-    Звичайно! – дівчина ще дужче притулила хлопця до себе і поцілувала ніжно-ніжно, ніби він був пелюсткою. 
Довго їм так стояти не довелось, тому що Яні подзвонила мама і попросила швидше повертатися. На прощання вони з Толіком обмінялись ласкавими посмішками. 
Яна, заколисана своїми спогадами, навіть не помітила, як прийшла в гуртожиток. Їй ще треба було якось пояснити Алі про що вони розмовляли з Сашком, і що подрузі треба робити. Голова пухла від думок, і Яні хотілося просто впасти на ліжко й забутися, але в кімнаті на неї чекала Аля з конвертом у руках і дуже дивним поглядом…
-    От знаєш, - почала Аліна, коли Яна тільки переступила поріг кімнати. – Я собі роздивлялася пошту на нашому столику біля вахти і тут помітила дещо дивне.
Дівчина помахала тим, що тримала у руці. 
-    Дивлюся, а тут написано кімната триста тридцять шість, - Духмяна запідозрила щось недобре. - Але в полі адресата було зазначено якесь дивне ім’я.
Яна видихнула і досить доброзичливо поглянула на подругу. А потім подумала, що мама, блін, могла підписати конверт і скороченим іменем. 
-    Ти нічого мені не хочеш розповісти? – продовжувала Аля, простягаючи конверт сусідці. 
-    Так, це моє ім’я, - Яна знизала плечима. – Просто я його ненавиджу. 
-    Дурна! – видала Аліна. – Це найгарніше ім’я із тих, які я чула у своєму житті.
-    Дякую, - Духмяна опустила погляд. – Але його мені дав батько, з яким я маю досить складні стосунки, тож в мене є свої причини. 
-    Добре, - здалася Аля. – А що за лист хоч? Від мами?
-    Не зовсім… - Духмяна тяжко видихнула і відклала листа в сторону. – Але не хочу про це зараз. 
Аліна не стала більше задавати запитань щодо цього, лише ввімкнула чайник і сіла на Янине ліжко поруч з подругою. Тані в кімнаті не було, тож Аля могла поцікавитися тим, що її турбувало, при інших людях вона соромилася показувати свою слабкість. 
-    Як ви поговорили? – запитала Аля, хоча вона могла і не озвучувати це, бо німе питання читалося у її очах. 
-    Я навіть не знаю що сказати, - тихо мовила Яна. – Вам треба поговорити. Бажано завтра. Відкинувши всі гордощі. 
-    Я згодна, - Аля на секунду заплющила очі. – Я так боюсь його втратити. 
Увесь вечір дівчата дивились якісь мультфільми – уже втрьох, тому що Таня виконала обіцянку дану Яні і сказала мамі та хлопцю, щоб на цьому тижні не турбували її – їли смаколики, пили чай і забували про свої негаразди. 
А вночі Яна побачила повідомлення від свого таємничого Рудольфа, після чого її сон став значно прємнішим і солодшим.
«Хочу, щоб після четверга одразу йшла субота. Вже не можу дочекатися побачення з тобою, моя Пташко».