Глава 2. Страшний сон

-    Ну, розташовуйся, твоє ліжко ось тут, - Аля вказала праворуч від себе. – Ні в чому собі не відмовляй. 
Дівчина гучно засміялася і плюхнулася на своє ліжко. В кімнаті було прибрано, шпалери здавались не новими, особливо в тій частині кімнати, де красувались різні написи маркером, але то не мало особливого значення. На вході з обох сторін знаходилися платтяні шафи, пофарбовані у рожевий колір, який трохи дратував. Праворуч одразу після шафи стояв орендований холодильник з купою різноманітних магнітиків. Ліворуч вже після іншої шафи був стіл, на якому лежав хліб і сковорідка з яєчнею. 
-    Я саме мала вечеряти, - ніби прочитавши Янині думки заговорила Аліна. – Хочеш то пригощайся.
-    Ні, дякую, мене нагодували на три дня вперед, - ласкаво відмовила дівчина.
Одразу після прогулянки до моря Духмяна поїхала до родичів, щоб забрати свої речі і заїхати у гуртожиток. За цей час Аля встигла домовитись з комендантом за те, щоб Яна жила з нею в кімнаті. 
-    До речі, ми з Сашком навіть третє ліжко винесли з кімнати, щоб нам з тобою нікого не підселили, - Аля вже сиділа за столом і ласувала яєчнею прямісінько з пательні. 
-    Нічого собі! – Яну справді це здивувало, але приємно. – А що, Саша теж в гуртожитку живе?
-    Та ні, - відповіла Аліна, дожовуючи шматок хліба. – Він з пацанами знімає квартиру неподалік. Він тут в гуртожитку з комендою дуже посварився, от і з’їхав. Я тобі більше скажу, - Аля стала говорити пошепки. – Його хлопці з кімнати побили. Кажуть, що через якусь шльондру, але я точно не знаю. 
-    Ви ж найкращі друзі, - Яна здивовано глянула на подругу. – Невже він не розповідав?
-    Ми з ним про таке не говорим. Це типу як табу в нашій дружбі, - Аля відрізала ще шматок хліба і почала вимокувати жовток зі сковорідки. – Про все, але не про любов. 
-    Зрозуміло, - насправді їй не було нічого зрозуміло, але тему хотілось закрити, тож Духмяна шукала інший привід для розмови. – А чого твої сусідки з’їхали?
-    Я ж казала – до хлопців, - Аліна сховала в роті останній шматочок глазуньї. – У всіх романтика, розумієш? Вік такий. 
Яна посміхнулась Аліниним словам і сіла на своє ліжко. Треба було розпакувати всі речі і застелити постіль, а ще розпитати про кухню та душ, та і взагалі про те, як тут люди живуть. Бо гуртожиток, на якому красувався напис «Їдальня» сильної довіри не вселяв. Стіни були пофарбовані у блідо-зелений колір, як в лікарні, про підлогу годі і говорити… Тут все ще пахло радянськими часами і виглядало відповідно. 
-    Чуєш, Яно, мені треба піти з мамою по телефону побалакати, а потім можемо в курилку спуститися, якщо захочеш, - якось дивно сказала Аля, ніби відчуваючи провину за те, що так швидко кидає подругу одну в кімнаті. 
-    Так, класна ідея, - Яна все ще сиділа на ліжку. – А я поки розберу речі. 
Духмяна мала лише невеличку валізу з одежею і пакет з продуктами на перший час, які для неї зібрали місцеві родичі. Вона не привезла з дому ніякого посуду, окрім улюбленої чашки, з якою не хотіла прощатися і п’яти книжок, які встигла купити та не встигла прочитати. 
У шафі Яна знайшла чотири вільних вішалки та три пусті полички, куди і почала розкладати речі. Їх було небагато: три сукні, дві пари джинс, пару кофтинок. Зимові речі мама повинна була потім надіслати поштою. Духмяна ніби все виклала з валізи, але на дні помітила щось рожеве. Це був платок, яким вона колись майже кожного дня зав’язувала хвостик. Дівчина дістала його і почала перебирати у руках. Він був дуже приємний на дотик, але не дуже на спогади… Яна заплющила очі і її пам’ять почала вимальовувати знайомі риси обличчя і той солодкий але досить мужній голос:
-    Це тобі, - хлопець стояв, не дивлячись на неї і протягуючи невеличку гарно запаковану коробочку. – На нашу дату. 
-    Ого… – дівчина зніяковіло опустила очі. – Ти запам’ятав. Сьогодні півроку. 
-    Відкрий, - він поглядає на коробочку. – Відкрий зараз.
Дівчина смикнула стрічку і бантик розв’язався, потім вона почала акуратно розгортати папір, в який була вправно захована коробочка. Всередині лежав рожевий платок. Ніжного, навіть пастельного кольору. Дівчина зробила імпровізований хвостик, а потім закріпила його новим подарунком. 
-    Ну як тобі? – вона посміхалась так щиро і привітно. – Мені личить?
-    Як раз під твій милий рум’янець, - сказав хлопець, підходячи ближче і ховаючи тендітну кохану у міцних обіймах. – Носи його, як захочеш згадати про мене, якщо я буду не поруч.
Двері в кімнату різко відчинились. Всередину залетіла Аля і цим самим вивела Яну з трансу. Духмяна закинула платок на поличку і здивовано подивилась на подругу.
-    Там таке! – темні великі очі, здавалось, стали ще більшими. – Дівки за хлопця б’ються. 
-    Навіщо? – Яна було щиро здивована. 
-    Я не знаю, - Аля почала трохи посміюватись. – Але видовище епічне, таскають одна одну за коси і ричать, як собаки якісь. Хотіла на відео зняти, але телефон сів. 
-    А за кого хоч деруться? – поцікавилась Духмяна.
-    А тобі скажи і ти захочеш, - Аліна лукаво подивилась на сусідку. – Шуткую. За Богдана з четвертого поверху. Він у нас зірка. Гарний дуже, чортяка, але я б на такого не запала. 
Аля задумливо поглянула на себе в дзеркало, що висіло на дверях. Що творилося у її думках важко було однозначно описати, але головна думка була міцно зціплена з підсвідомістю, ніби степлером – вона просто вважала себе товстою, негарною і взагалі нікчемною. Так трапляється з людьми, які багато дивляться в дзеркало і дуже мало в очі тих, хто з ними поруч. 
-    Ми з ним, знаєш, - Аля перевела подих, - теревенимо іноді в курилці ночами. І багато знаємо один про одного, але, думаю, ніхто навіть не в курсі, що ми знайомі. 
-    То ви з Богданом таємні товариші? – з посмішкою поцікавилась Яна. – Я мала такого друга, ми тікали ночами з дому бувало.
-    Ми так робили з Сашком, - Аля тепло всміхнулась до власних спогадів. – Мами не дозволяли, але нишком робили кожному на ніч пару бутербродів, щоб ми взяли їх з собою на нічні походеньки. Але ми, знаєш, з села, то там в принципі нічого страшного статися не може. На крайній випадок п’янчуга якийсь може прив’язатися, але через те, що всі один одного знають, ніхто нікого особливо не зачіпав та і не боявся. Та годі про це, ідем в курилку. 
Духмяна захватила з собою пачку мальборо і пішла вслід за Аліною. Вони пройшли майже весь коридор, щоб спуститися сходами, що розташовані ліворуч. Виявилось, що курилка знаходилась на першому поверсі прямісінько під сходами – невеличка кімнатка з виходом на вулицю, який був загороджений ґратами на замку, що трохи придавало тюремної атмосфери. 
В курилці вже хтось був, голосно розмовляв і весело смівся. Духмяна трохи зашарілась, бо не хотіла заходити в людяне місце, але Аля потягнула її за собою. 
-    Хто це тут сидить?! – дуже голосно і несподівано Аліна зайшла в курилку.
-    Аля, скотина, ти чого так лякаєш? – запищала якась дівчина. – Я думала, що це комєнда. 
-    І що, заборонить тобі курити в курилці? – Аля засміялась. 
-    Та ну тебе, - дівчина теж почала сміятися.
Духмяна стояла поодаль. Всередині було темно. Скоріш за все перегоріла лампочка і ніхто не додумався її поміняти. 
-    Так, дівки, знайомтесь, це Яна – моя нова сусідка і одногрупниця, - гордо заявила темноока. 
-    Привіт, я Віка, а це Катя і Каріна - привітались дівчата. – Ласкаво просимо в пекло! 
-    От дурепи, - впевнено заявила Аля.
Всі закурили. Дівчата вже по другій, бо сиділи там явно давно. Духмяна пригостила Алю цигаркою, а та в свою чергу спалахнула запальничкою і всі від неї підкурили. 
Дівчата щось розповідали про своє суворе студентське життя, а Яна тим часом намагалася змусити себе відчути хоч трохи комфорту. Люди були чужі, місто було чуже, про гуртожиток можна просто промовчати, але ж тут їй прийдеться жити. Як важко звикати до нового, особливо коли старе ще зачіпає серце.
Несподівано ввімкнулося світло, що дуже насмішило Алю та дівчат, а Духмяні дало змогу краще всіх роздивитися. Віка була висока з довгим каштановим волоссям, вдягнена у теплий малиновий халат. Катя – маленького зросту, пухкенька, схожа на якусь дуже милу тваринку типу ховрашка чи мангуста. Каріна – теж досить висока, білявка у великій футболці, десь розміру XL і в широких синіх штанях, вона виглядала досить цікаво і, судячи з їх розмови, була досить досвідчена у питаннях мистецтва та фемінізму. Духмяні це сподобалось, але трохи нагадало ситуацію з минулого, коли її хороша подруга почала зачитуватися книгами про фемінізм і прийняла чомусь досить радикальну сторону. А Духмяна завжди вважала радикалізм долею тих, хто не бажає досить глибоко поринати у тему. Так вона подрузі тоді і сказала. Та, звичайно, прийняла це на особистий рахунок і вони не розмовляли більше місяця, поки подруга не закохалася в хлопця і не залишила свої радикальні погляди на якийсь час. Тож цього разу Яна вирішила не вмішуватися у розмову, тим паче, що Каріна, здавалось, досить адекватно оцінює те, про що говорить. 
Двері різко відчинилися і в курилку зайшов хлопець. Він обвів поглядом дівчат, а потім здивовано покосився на Яну, яка стояла майже в кутку. Потім пройшов далі і сів на стілець прямо біля решітки і намагався закурити, але запальничка не слухалась. 
-    Тримай, - Аля простягнула йому запальничку.
-    Не треба, - буркнув він і дістав із кишені чорної толстовки сірники. 
У нього були чітко виділені вилиці, що дуже притягувало і надавало якоїсь елегантності та мужності одночасно. Волосся було скуйовджене і стирчало в різні сторони, але це хлопцю навіть пасувало. Він задумливо глядів крізь решітку, звідки виднілися лише інший гуртожиток та футбольне поле. Потім хлопець загасив недопалок, кинув його в смітник і вийшов ні з ким не попрощавшись. 
                                                                               ***
Лежачи у ліжку можна було відчути запах свіжої постільної білизни, особливо, якщо закутаєшся у ковдру з головою. Світло у кімнаті було вимкнене вже більше години, але Яні не спалося. Вони з Аліною гарно посиділи ввечері за чашкою чаю і фільмом під назвою «Покоївка з Мангеттену», який обидві передивлялися вже по п’ятому разу, але знову знаходили в ньому щось нове. Загалом ця стрічка завжди нагадує про те, що ти неминуче залишаєшся самим собою, і саме це інші люди цінять в тобі насправді. 
Шпалери біля ліжка відклеювалися і Духмяна, замислившись, почала потроху смикати їх рукою, так, коли один невеличкий шматок відірвався, – перестала. Заснути все ще не виходило. Дівчина лягла на спину і подивилася на стелю. Було темно, але вгорі зовсім непомітно сяяли маленькі зірочки, які хтось колись туди наклеїв. Хотілося проаналізувати прожитий день, але Яна боялася порпатися у цих думках. Все ж таки дівчина не втрималася і під заспокійливе сопіння подруги почала згадувати все, що сьогодні сталося. 
Згадала Сашка, що перший вирішив з нею познайомитися. Його образ – русяві коси, що були гарно зачесані назад; посмішка, яка вартувала багатьох зірок на небі – такою вона здавалась ясною та щирою; зелені очі з невеликим жовтуватим відливом, що трохи нагадувало листочок на початку осені – ще зелений, але вже з відтінком золотавості. Потім в уяві постала Аля – смішна і чудна, кароока красуня з великим серцем і прекрасною душею (згадалися ті куплені салати і три вилки). І чомусь в кінці зі всіх на сьогодні побачених людей у свідомість дівчини пробрався той таємничий хлопець із курилки. Його аристократичні вилиці збивали з пантелику. І хоч бракувало світла, щоб роздивитися його краще, але та таємнича аура, що він випромінював – причаровувала. Аля не розповіла хто він був, але Яна і не питала. Вона помітила тоді, що Алінина реакція на нього досить своєрідна. 
Що ж буде завтра? Треба буде по-справжньому познайомитись з групою, а не втікати на море, хоч це було і прекрасно. Чи може почати бігати зранку трасою здоров’я? Ця ідея дуже подобалась дівчині, але вона розуміла, що для цього прийдеться вставати дуже рано, тому що о восьмій годині вже розпочинались пари. Багато думок ще борсалися в її голові, але згодом Духмяна все ж таки заснула. 
Сни пеленою обгортали її, якісь з них були хорошими, інші – не досить приємними. Один наснився прямо перед самісіньким ранком і тому сильніше за всі закарбувався у пам’яті Яни: вона заходила у вже знайому шістдесят четверту аудиторію, в якій було дуже тихо. Всі дівчата сиділи на своїх місцях. Але коли Духмяна ввійшла всередину вони почали голосно реготати і показувати на неї пальцем. Дівчина захотіла щось сказати, але рот виявився заклеєним, потім вона намагалась вибігти, але ноги ніби приросли до підлоги. Дівчата почали щось кидати в неї: олівці, ручки, зошити, гумки. Духмяна хотіла закритися руками, але вони виявилися зв’язаними. Від суцільного реготу і неймовірного жаху Яна прокинулась зі сльозами на очах. 
-    Що з твоїм обличчям? Ти так завжди зранку виглядаєш? – Аля вже встала і якраз наливала воду з шестилітрового бутля в електричний чайник. 
-    Ні… - Духмяна потроху відходила від кошмару. Вид Алі діяв як заспокійливе. – Просто поганий сон. 
-    Забий на всі ті сни, - Аля ввімкнула чайник. – Я раніше після кожного сну дивилася в соннику що воно все означає. А потім зрозуміла, що то все повна маячня, бо сни то твоя підсвідомість, твої страхи й розчарування, твої мрії і бажання.
-    О, це точно була не моя мрія, - відповіла Яна і встала з ліжка. – Де тут можна умитися? 
-    Туалет і умивалка в кінці коридору з обох сторін, але краще йди праворуч, - давала настанови Аліна. – Тільки приготуйся до крижаної водички. Нас тут загартовують як можуть. 
-    Дякую, що попередила, - Яна всміхнулася, взяла потрібні речі і вийшла з кімнати. 
На годиннику була сьома ранку. Біля умивальників була черга, але Духмяна її чесно вистояла і відчула на собі як холодна вода бадьорить всі клітинки тіла. 
Коли Яна повернулася до кімнати, то на столі вже стояли дві філіжанки ароматного чаю, а поруч з ними пакетик із шоколадним печивом. Алі у кімнаті не було. Духмяна вирішила не починати снідати без подруги і почала вдягатися. Довго думати над одежею не хотілося, тому дівчина зупинилась на легкому брючному костюмі в клітинку. Під піджак вдягла футболку з мармур-стору з портретом Івана Багряного і написом «Сміливі завжди мають щастя». Це саме те, чого їй так часто бракує – сміливості. Тож вибір був зроблений підсвідомістю, якщо вірити Алі, яка, до речі, тільки що повернулася. 
-    Де ти була? – поцікавилася Яна, розчісуючи свої довгі темно-русі коси.
-    Позичала у дівчат цукор, - Аля посміхнулася і поклала на стіл невеличкий пакетик. – А ти дивлюся вже готова.
-    Майже, - Духмяна відсьорбнула чаю. – Думаю трохи підфарбуватися і буде супер. 
Вони швиденько поснідали і Аля почала збиратися, а тим часом Яна крутилася перед дзеркалом. Дівчина не дуже часто фарбувалася, але сьогодні їй захотілося трохи причепуритися. Духмяна піднесла чорний олівець до своїх світло-карих оченят і почала підмальовувати вії знизу, щоб погляд здавався більш виразним. Потім нанесла матові тіні світло-коричневого кольору, що дуже пасувало до її костюму. Наостанок ніжно-рожевою помадою підкреслила вуста і потім вже чекала на Алю. 
За десять хвилин до початку пари дівчати вийшли з гуртожитку. Спокійний вираз обличчя Аліни говорив про те, що неважливо запізнишся ти на пару чи ні, те, що ти на неї взагалі прийдеш – вже свято. Аля дістала з кишені джинсів пачку елему з капсулою і закурила, Духмяна теж підкурила останню цигарку з пачки. 
Вони йшли мовчки, іноді поглядаючи на екрани своїх смартфонів. Через п’ять хвилин дівчата були вже біля університету, де їх чекав Сашко. Він посміхався і махав рукою. 
-    Яно, скажи чесно, Аля дуже довго збирається? – за це питання Саша отримав удар сумкою по спині від Аліни, і вони удвох зареготали. 
Пара обіцяла бути цікавою, адже це філософія – найдавніша з усіх наук, можна сказати – праматір. Від неї пішла і фізика, і література, і політологія. Духмяна вже проходила курс філософії в своєму університеті, тому була звільнена від відвідувань цих занять, але їй було цікаво як інший викладач зможе подати цей предмет. Ось тільки стався форс-мажор. 
Коли Аля, Саша і Яна прийшли до аудиторії всі дівчата в ній теревенили про щось своє, а деякі з них навіть збирали речі. 
-    Дарма прийшли, - подала голос дівчина з першої парти. – Пари не буде, у Валентини Олегівни син захворів, проснувся з температурою. Вона тільки що подзвонила старості і сказала. 
-    Виходить і другої пари не буде? – запитала вже досить щаслива Аля. – Бо у нас здається за розкладом дві філософії підряд. 
-    Так, - озвалися вже інша дівчина. – Але нас на другій парі забирають на якусь зустріч в культурний центр. 
-    Ну як завжди, - Аля спохмурніла. - Але нічого, в нас є ще півтори години десь посидіти. Може, підемо в кав’ярню?
Духмяна хотіла вже щось відповісти, як раптом до неї підійшла одна з одногрупниць. 
-    Може познайомимось? Тебе Яна звати? – Духмяна кивнула у відповідь. – Приємно, я Іра. 
Темнокоса красуня роздивлялася новеньку і досить дивно посміхалася. Вона мала гарні бурштинового кольору очі, і Духмяна згадала, що це та дівчина, яка фарбувала губи на парі учора. 
-    Іра, не кради у мене подруг, - ніби жартівливо сказала Аля, але її погляд видавав справжню занепокоєність. – Яно, ходімо, не будемо ґавити час.
-    Дуже приємно, Іро, - поспіхом відповіла Духмяна і побігла за Алею, яка вже виштовхувала Сашка з аудиторії. 
Духмяна помітила в Аліні якісь дивні зміни. Вона мовчала насупивши брови і навіть не дала стусанів Саші, коли він сказав, що та схожа на зморщену бараболю. Так компанія дісталася кав’ярні. Яна вирішила підбадьорити друзів:
-    Так, вчора ви мене пригостили, а сьогодні я вас! – впевнено заявила вона. – Вибирайте, що хочете. 
-    Е ні, - втрутився Сашко. – В другий раз так не піде. Якщо хочеш сильно пригостити, то ось у тебе є Аля, а я сам за себе заплачу. 
-    Добре, - погодилася Яна, цінуючи Сашину чоловічу гордість. – Алю, що будеш?
-    Лате з кокосовим сиропом, - буркнула дівчина. 
-    Шуткуєш! – дуже емоційно відреагувала Яна. – Це моя улюблена кава. 
Після цих слів Аля трохи повеселішала. Наступні півгодини вони сиділи за столиком і розповідали один одному різні цікаві історії про життя, універ і дитинство:
-    Мені було п’ятнадцять років, - почала Аля. – Нічого не віщувало біди. Присягаюсь. Я просто пішла з друзями на ставок. Одна проблема – всі мої друзі хлопці, але то таке. 
-    Здається я знаю про що буде ця історія, - Сашко тихенько захіхікав. 
-    Циц! – Аля закрила йому рота рукою і продовжила. – Ми їхали на ставок возом, в який був запряжений кінь. Точніше кобила. Каштанка її звали. І от ми собі купалися у ставку, кайфували, а потім один хлопець вирішив що то гарна собі романтична ідея – прокатати мене на коняці. Мене. На. Коняці. Без сідла!!!
Сашин сміх було чути, певно, навіть за стінами кав’ярні, але в історію він не втручався, лише Аля на нього грізно зиркала час від часу. 
-    А я дівка бойова, от і подумала чому б не покататися, - Аля зробила ковток лате. – Я вже чесно не пам’ятаю як я взагалі на неї вилізла. Сидіти було незручно. Триматися немає за що – лише її грива і шия. Каштанці не подобалось, коли я трималась за гриву, тож я обіймала її за шию і взагалі практично лежала на ній від страху. Той хлопець йшов поряд і щось мені розказував, я знала, що йому подобаюсь. Ну врешті решт Каштанці набридли його нудні промови, і вона як кинулася галопом по стежці. 
Сміхом тепер заливався не тільки Саша, але вже й Духмяна. Хоч їй насправді було страшно спитати, що сталося потім. Та довго чекати не довелось, подруга все розповіла. 
-    Бідна Каштанка донесла мене аж до свого дому за п’ятнадцять хвилин. А пішки від ставка було сорок, щоб ти собі розуміла. Я не знаю як я не вбилася там з тою кобилою. Але потім мені вже ніколи не хотілося експериментувати з верховою їздою, - Аля відкинулася на спинку стільця, задоволена своєю епічною розповіддю. 
-    А дарма, - з усмішкою сказала Яна. – Може, це твоя доля, твоє призначення!
-    От-от і я їй казав! – підтримав Сашко. 
-    Та ну вас, - засміялась Аля, розуміючи, що друзі кепкують з неї. 
Час пройшов непомітно і треба було повертатися до університету, але всі троє відчули, що голодні, тому по дорозі купили слойки у кіоску форнетті. 
-    Це так смачно, - зауважив Сашко, який набрав собі три різних види слойок: з беконом, з сиром та кропом і з шинкою та грибами. 
-    Де тобі стільки лізе? – поцікавилась Аля. – Ви що з хлопцями там взагалі нічого не готуєте?
-    Та чофо, гофуємо, - відповів хлопець з набитим ротом. – Тарас смажить яєчню, а Тіма варить макарони. Я взагалі великий кулінар – вмію готувати борщ! 
-    Нічого собі! – Духмяна заплескала в долоні. – Пригостиш якось?
Сашко на секунду задумався і в його голові визрів хитрий та цікавий план. 
-    Пропоную таке, - хлопець зупинився і уважно подивися на дівчат, в очах грали бісики. – Ви прийдете в гості і щось приготуєте. А я зварю борщ. Буде типу звана вечеря. А Духмяна заодно з хлопцями познайомиться. Вони класні. 
-    Це правда, - погодилась з другом Аля. – Тарік комп’ютерний геній, а Тімка – гітарист, та ще й працює в швидкій, на медика вчився. 
-    Я згодна, - насправді Яні було страшно. Аля і Сашко досить швидко потрапили в її життя і тепер хочуть додати туди ще нових людей. А вона не впевнена, що буде спроможна це все витерпіти. Чи може вона просто боягузка? 
За розмовами компанія дійшла до університету і зупинилась покурити. Біля входу крутилася баба Тася, але цього разу вона до студентів вирішила не чіплятися. Духмяна згадала, що сьогодні викурила останню цигарку і забула купити нову пачку, тож позичила одну у Алі, хоч цигарки з капсулою вже давно здавалися їй дешевою гидотою. Що цілком закономірно, бо цигарки в принципі суцільна гидота. І вона обов’язково кине палити. Коли-небудь. Коли стане краще. 
Друзі розмовляли один з одним, сперечалися з приводу того про що зараз їм будуть втирати в культурному центрі, а потім в одну секунду Духмяна побачила спантеличені вирази обличчя Алі і Сашка. І позаду почулося:
-    Душко, в тебе наплічник розстебнутий. 
Всередині все похололо. Лише одна людина її так називала…