17. Правда

Женя і Марк припливли до причалу. На іншому березі їх чекала мати Марка — вся в сльозах. Вона кинулася обіймати сина й голосно вигукнула:

— Навіщо ви туди поїхали, Марку?!

— Мамо, ми ж не знали… — тихо відповів він.

Мати поглянула на Євгенію і промовила:

— Дякую тобі. Я знаю, що якби не ти, то, можливо, все закінчилося б набагато гірше.

— Це я вам дякую, Корнеліє Юсупівно, — сказала Женя. (Її батько був казахом).

— Чекай… мамо, ти знаєш Женю? Коли ви встигли подружитися? — здивувався Марк.

Вони обидві всміхнулися.

— Марку, твоя мама допомогла мені, — промовила Женя. — Думаєш, я б упоралася сама? Звісно, я здогадувалася, що щось відбувається, але мені потрібно було впевнитися на сто відсотків. І тоді я побачила на столі записник, де був вказаний номер твоєї мами на випадок, якщо щось станеться в будинку, щоб наглядач усе доповідав. Я подзвонила їй і попросила розповісти всю правду. Спершу твоя мама злякалася, не розуміючи, хто я, але пізніше ми поділилися одна з одною всім, що знали. Це дуже мені допомогло. Плюс твоя мама підготувала катер, щоб ми могли безпечно переплисти на інший бік.

— Так, діти мої, ходімо швидше, — сказала мама. — Хто знає, чи та божевільна не кинулася слідом за вами.

— Від неї можна очікувати всього, — додала Женя.

І вони мило засміялися одна одній. Корнелія Юсупівна взяла Женю під руку, і вони почали щиро розмовляти, залишивши Марка позаду.

— Ей, я що, невидимий? — пробурмотів він.

— Ох уже ці жінки… І коли вони тільки встигли? — зітхнув Марк.

Вони виглядали так, наче знали одна одну ціле століття.

Сівши в машину, Марк почав розпитувати маму:

— Чому ти не розповідала мені про це раніше?

— Розумієш, сину, я думала, що ця історія тебе вже не торкнеться. Хто ж знав, що вам закортить знову поїхати на той клятий острів… — зітхнула мати. — Але я й досі не розумію: чому вона хотіла вбити вас і мене теж? Ви ж її виховували?

— Усе просто, сину, — похитала головою Корнелія Юсупівна. — Гроші засліплюють усіх. Але ти маєш рацію — у неї був і власний мотив. Так і бути, я розповім вам цю історію…

Вона замовкла на мить, вдивляючись у далечінь, ніби пригадуючи минуле.

— Це було давно. Як ти знаєш, у нас з батьком довго не було дітей, і я часто впадала у відчай. Якось наш покійний садівник Леонід, побачивши мій смуток, вирішив допомогти — привів маленьку Сабіну. Вона була ще зовсім крихіткою, справжній янголятко… Я бавилася з нею, і вона стала мені майже донькою. Ми проводили багато часу разом.

Та коли її батько віддав Сабіну до коледжу — дитину наче підмінили. З ніжної, доброї дівчинки вона повернулася жорстокою, розбещеною, готовою робити все лише для власної вигоди. Саме тоді ми планували відправити Леоніда на пенсію — він уже був у віці й не міг так багато працювати. І тут жадібність осліпила Сабіну. Вона не хотіла працювати, лише проводила час у барах і клубах, марнуючи життя. А нова реальність вимагала, щоб вона допомагала і собі, і батькові.

Це її не влаштовувало. Вона вирішила обхитрити всіх — і пішла до наших конкурентів. До самого Патріка, батька того чоловіка, з яким вона зараз. Але не вірте, ніби вона його жінка… Ні. Вона лише прислужує йому, як рабиня.

Конкуренти прагнули знищити нас. Саме тоді я дізналася, що чекаю на тебе, Марку. А Леонід, батько Сабіни, дізнавшись про все, намагався врятувати доньку, відвернути її від біди. Та, на жаль, не встиг… Його вбили дорогою до неї.

Патрік і його люди виставили все так, ніби винні ми. Сабіна повірила їхнім словам і почала мститися. Але завдяки тому, що ми знали правду, нам вдалося втекти з острова. І головне — ти залишився живий.

Корнелія замовкла, витерла непрошені сльози й подивилася на сина.

— Ось така правда, сину мій.

Марк довго мовчав. Йому здавалося, що світ похитнувся під ногами: усе життя він бачив лише вершину айсберга, а тепер почув те, що змінювало все його уявлення про минуле.

Женя тихо взяла його за руку й промовила:

— Але ж тепер ми знаємо правду. Це значить, що в нас є шанс почати все спочатку.

Марк подивився на неї, а тоді на матір і відчув, як щось важке відходить від серця. Він нарешті зрозумів: справжня сила — не в грошах, а в довірі та любові, які вони зуміли зберегти.

Машина поволі від’їжджала від берега, а позаду залишався острів — місце таємниць, зради й болю. Попереду ж на них чекала нова дорога.